СОНЯЧНО-БЕРЕЗОВИЙ ЕТЮД
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Рядочком над дорогою берізки
Шикуються для зустрічі весни,
Вигойдуючи з неба глибини
Ще кволих промінців звабливі блиски
В притрушені снігами бур’яни.
Легкий вітрець заплутався у вітті,
Крізь хмар останніх злякані ривки
Лоскоче теплим подихом вершки,
Накупані у лагідній блакиті,
І про сережки шелестить казки.
В берізок від казок тих білокоро
Передчуттям солодким грає сік.
– Коли ж? Коли? – терпінню гублять лік.
– Ще трішки зачекайте… Скоро… Скоро… –
Шепоче звабу вітер-жартівник.
Стою і я в гуртку берізок скраю,
Забувши снігу холод на стежках.
Хай кров пересторогою в висках!
У сонячній блакиті завмираю,
Зникаю в теплих вітряних казках.
