Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.03.2013 01:14Оповідання
Мелодрама  Для дорослих  Про зраду  Про дружбу  Про любов  Про кохання  
60000
З дозволу батьків
© Луч Света

Два життя

Луч Света
Опубліковано 25.03.2013 / 16053

Сонце пекло немилосердно. Люди сновигали вулицями, мов привиди, стомлені, пригнічені спекою, порятунку від якої не було, здавалось, ніде. Місто стихло, ніби боялося зробити зайвий подих: не шуміли дерева, у громадському транспорті не грало радіо, не лаялись кондуктори з пасажирами, не бурчали пенсіонери. Від духу розпеченого асфальту ставало млосно, люди намагалися перебратися поближче до води чи знайти сховок від палючих сонячних променів під крислатими каштанами. Надходив вечір, але спека не спадала. У душних квартирах були відчинені навстіж усі вікна, незважаючи на криміногенну ситуацію у місті, але злодії, певно, теж поховалися у холодок, хекали й обливалися рясним потом…

Вона повільно зайшла до квартири, і в той момент єдиним її бажанням було стати під душ. Її звали Єва, як праматір людського роду. Єва − одним словом можна було сказати все про ту надзвичайну дівчину. Вона буквально відчувала прохолодні краплі на своєму змученому, обпеченому тілі. Єва пішла до ванної кімнати – свого храму чистоти, свіжості, відпочинку, релаксу, поспіхом скинула одяг, який здавався зайвим і не потрібним у таку спеку, відкрутила крани. Температуру й силу струменів вона завжди довго і зосереджено підбирала, як художник добирає барву, змішуючи різні кольори, як поет добирає довершений епітет для змалювання словесного портрету, прекрасного образу, що тривожить його сон, не покидає його думок ні вдень ні вночі. Єва любила воду і водні процедури, приготування ванни вона вважала майже мистецтвом, своєрідним ритуалом очищення тіла і душі і ставилися до цієї справи так, як китайці ставляться до чайної церемонії. Нарешті дівчина ступила у ванну і на її голову, плечі, руки впали сотні веселих крапель. Вода не була ні холодною ні гарячою, а такою, що повертає до життя, змиває негатив, насичує кожну клітинку тіла бадьорістю і свіжістю. Дівчина засміялася, ловлячи ротом численні краплі, потім зняла зі стіни змішувач і провела потужним струменем по щоці, далі за вухом, ковзнула по шиї, нижче, до грудей, затрималась на животі і повернулась знову до обличчя. Від такого водного масажу по тілу пробігла хвиля приємного трему, голова мимоволі нахилилась вперед, потім убік, підставляючи ніжну шию цьому живильному потокові. Вона похитнулась, але не впала. Рука потягнулась до губки і баночки з ароматним гелем. Декілька легких рухів – і ось воно – блаженство і полегшення. Єва купалась повільно, із задоволенням. Вона знала своє тіло досконало, але не любила його, ховаючи під завеликим, мішкуватим одягом. Дитячі комплекси забрала з собою в доросле життя, і бракувало сил сказати своєму двійнику у дзеркалі: «Ти не гидь». Вона вважала себе негарною і вже звикла до цієї думки, як і до безбарвного, безформного одягу.

Але був той, хто думав інакше. Для нього вона була еталоном краси і найкращих людських чеснот.

Макс… Цей сильний, строгий, впевнений у собі, цілеспрямований господар життя із душею романтика, економіст, математик найвищого ґатунку і разом з тим поет, художник, філософ був її найкращим другом, її щоденником, її совістю і душею. Вони знайшли один одного тоді, коли весь світ, здавалося, був проти них. Обоє опинилися в той вечір на славно-горезвісному «мості кохання», типовому для багатьох великих і малих міст. Здається, навіть у найзадрипанішій місцині є хоча б примітивна кладка з подібною пафосною назвою. Їхня зустріч перекреслила минуле, яке тягло обох вниз. Стосунки Єви і Макса були не зрозумілими оточуючим, а їм було начхати на думку всіх і на той світ, в якому давно себе не бачили…

…І от, коли дівчина, прийнявши душ, відсунула шторку, то побачила його із рушником у руках. Макс весь цей час стояв і спостерігав за кожним її рухом за шторкою, слухав, як вона сміялася і зітхала від задоволення. Він дивився на цей театр тіней і думав про те, яка вона прекрасна, дорога, мила, близька і рідна. А тепер вона стояла гола у ванні і дивилася на нього своїми променистими, трохи наївними, але разом з тим неймовірно мудрими очима, і він, не в змозі прийти до тями відразу, мовчки подав їй рушника. Єва потягнулася по нього і стала ще ближчою. Думки стали плутатися, погляд затуманився – це було схоже на стан алкогольного сп’яніння. А вона вже стояла, загорнута у м’який рушник, біля нього на відстані подиху, і він вловив тонкий аромат троянд і вина, який линув від неї. Дівчина глянула на нього якимось винуватим поглядом і пішла до кімнати.

Макс вилаяв себе за дурість і поплівся слідом за нею до кімнати. Там він спитав її, чому двері не були зачинені, на що дівчина відповіла, що забуває їх замкнути, та й навіщо, якщо до неї ніхто не приходить. Останні слова вона промовила із ледь вловимим смутком в голосі, і Макс відчув це. Вони взагалі вміли відчувати одне одного дуже тонко, дуже точно, і не лише тоді, коли були разом, а й навіть тоді, коли їх розділяли сотні кілометрів. Що це було – телепатія, спорідненість душ чи просто збіг обставин, сказати важко. Про таких людей говорять, що вони – дві половинки одного цілого, що сама доля звела їх разом, але чомусь у їхніх стосунках все було не так просто, як здавалось на перший погляд. Обоє колись були зраджені, покинуті тими, кого вони вважали своїми найріднішими, найближчими людьми, обоє розчарувалися в дружбі, коханні, кровній спорідненості, у житті взагалі. Удар був таким несподіваним, а рана настільки серйозною, що больовий шок затьмарив їхній розум, і ці двоє подалися бродити містом, поки ноги не привели їх на той самий міст, який давно став символом щастя і горя водночас. Щастя – бо щодня на це місце приходили сотні закоханих, які купались у своєму щасті, як перший пролісок купається у ніжних променях весняного сонечка, горя – тому що не один божевільний від охопившої його безвиході самогубець стрибнув із «мосту кохання», звівши рахунки з життям, виявивши цим вчинком протест проти всього світу, а також власне безсилля.

Вони врятували один одного від такого малодушного вчинку, переконавши себе в тому, що нікому не стане ні краще ні гірше від того, що двоє скажених спробують перевірити теорію про те, що людина не може літати, обламавши при цьому крила й обірвавши життя. Макс і Єва змусили себе жити, вмовили один одного поборотись, поборсатись ще у цьому нікчемному світі. Хоча би спробувати.

Вони це зробили! Народилися заново один в одному. Потяглися до сонця, до життя. І вони нікому не скажуть, ким були, що подолали, крізь що пройшли на шляху до спільного СЬОГОДНІ….

…Єва вмостилася у зручному глибокому кріслі, а він приніс її улюблену міцну каву і тістечка. Розкішне кавування, мління солодкої гіркоти, шоколадні губи, гаряча кров під холодною шкірою…

Пізніше вони говорили про все на світі, ділилися божевільним мріями, і будували плани на тисячу років уперед, сміялися, і плакали, і жартували, і співали, шепотіли один одному милі дурнички, мовчали, і тоді ніби по налагодженому телепатичному зв’язку обмінювались думками. Вони так і заснули на підлозі обличчя до обличчя. Перше, що побачить він зранку, − її бурштинові очі і вранішній промінь на щоці. А поки що цікавий місяць зазирав через фіранку, і вітер шелестів виноградовим листям за вікном.

Вперше двері були замкнуті. Чужих не треба. Приходьте через… два життя.

Черкаси 24.03.2013 (22.14)
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
21.03.2013 Проза / Есе
Декілька слів про несказанне
26.04.2013 Проза / Есе
В гостях у Марії Зарваницької
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Слово на С
09.10.2012
Крик душі
15.10.2012
Меланхолійна казка
25.03.2013
Два життя
16.05.2013
Тричі по три, або коротко про людське життя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 233  Коментарів: 3
Тематика: Проза, оповідання, місто, асфальт, задуха, кава, кохання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.04.2013 11:30  © ... для Дебелий Леонід Семенович 

Дякую за "дякую". Заходьте ще :) 

 26.03.2013 14:28  Тетяна Белімова для © ... 

Дуже гарна ваша повість! Лірична! Прониклива!
Бурштинові очі заінтригували! Це жовті?
Опис ванної і ритуалу в ній сподобався!
Хай щастить!)) 

 25.03.2013 16:10  Дебелий Леонід Семен... для © ... 

Дякую! Щиро задоволений, що не пройшов мимо!! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +36
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
09.12.2010 © Тундра
24.04.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди