Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.03.2013 17:15Новела
Трилер  Про життя  Про душу  
20000
Для дорослих (18+)
© Кудріна Олександра

Я вас запрошую на маскарад!

Кудріна Олександра
Опубліковано 26.03.2013 / 16093

- Я вас запрошую на маскарад! Проходьте, не соромтесь! Тут на всіх вистачить веселощів та місця!

Я йшла понеділком на роботу, поки цей крик не відволік мене від моєї мандрівки. Звичайний дідусь в масці на обличчі, яка закривала лише очі стояв біля чорних дверей з білою ручкою. Раніше в цьому домі був музей, але останні два роки будівля була на реконструкції, яку ще не встигли почати. Два роки її ремонтують лише морально.

- Дівчино, заходь на маскарад! Маскарад людських пороків, слабкостей та дурі!

Я підійшла до нього:

- Але ж в мене немає маски.

- Наївна дура!!! – крикнув він і штовхнув в двері, які миттєво відчинились і так само швидко зачинились після мого ульотного входу.

Я потрапила у кремезну залу. Навколо мене були якісь дивні люди. Страшні люди. Я стала посеред зали і почала спостерігати за ними. В кращих традиціях фільмів, в яких головні герої замість тікати, пхають свій допитливий ніс в ще більш моторошну кімнату, ніж та, в якій вони дивовижним чином опинились. Дивні люди гарчали, як звірі. Замість тарілок стояли корита, як для худоби, але вони не зважали. Вони їли, голосно чавкаючи та відганяючи одне одного від свого корита. Перевертали свої так званні тарілки на підлогу, топтались в новоутворених калюжах, болісно били одне одного. В залі було і кілька мертвих. Тих, хто не зміг захистити себе, або просто задовбався це робити. Їх обличчя були найбільш виразними. Лише в них був колір в очах. В залі стояв страшенний сморід та задуха. Я хотіла відкрити вікно, але мене вдарила жінка, що відірвалась від сімейної сварки зі своїм коханим. Лежачі на підлозі та намагаючись поновити дихання я крізь сльози, які зрадливо виступили на очах, дивилась на цю сімейну ідилію. Він бив її так, ніби вона не була жінкою, відкриваючи рот аби щось крикнути, але крім свинячого верещання був неспроможній щось мовити. 

Коли я нарешті змогла встати в залу зайшла дівчинка років десяти. В білій сукні та з двома хвостиками. Нарешті! Хоч щось світле в цій залі. Вона підійшла до своєї мами, яка захищала корито і сказала:

- Ти не шариш, давай я, - і почала ногою в обличчя бити іншу жінку, яка до цього жрала з їх корита.

Тільки в ту мить я помітила, що на маскараді ні в кого не було масок. Всі були собою. Вони були тими людьми, які кожен день трапляються нам в транспорті, тими, з ким ми вітаємось та маємо справи. Ні! Люди не такі.

- Це все брехня! Так не буває! Люди не такі! – голосно закричала я.

До мене підійшов старий.

- Я тобі вже казав, що ти дура наївна. От подивись, як виглядають ті, кому ти даруєш віру та розуміння. Подивись на них! Така правда! Таке суспільство! І ти нікуди не втечеш від них!

Я сіла на підлогу та закрила колінами обличчя. Мені стало страшно. Не тільки за свою шкіру, але й за тих, хто жрав з корита. Я почала кричати, намагалась привернути їх увагу, але мої спроби нічого не дали. Вони чавкали голосніше, гарчали зліше, бились болісніше. Раптом старий щось крикнув і всі вони стали навколо мене. 

-Дивіться на неї! Вона ще вірить у світле майбутнє! Вона не впізнає у ваших рилах обличчя своїх знайомих!

Всі ті люди-звірі дивились на мене і сміялись, вони кидали в мене залишки своєї їжі. А потім взялись за руки і почали поступово рухатись. Я була надто справжньою для них. Але я в них навіть тоді вірила. Вдивляючись в кожне рило, я намагалась знайти людину!

- Ні! Люди не такі! Не такі! Вони хороші! Всі хороші!

А вони посміхались. Їм було смішно від моєї віри в їх чистоту та цноту. До мене підійшла дівчинка.

- Вони не можуть тобі нічого сказати. Скоро я теж подорослішаю і стану такою, як моя мама. Я теж хочу такою бути. Бути схожою на свою матусю.

Я встала і почала бігти. Я вибігла на вулицю, але там мене зустріли ті самі, що й в великій зали. Маскарад усюди. 

- Ви, здається, загрались, людішкі. Ви стали всі богами! От тільки правити вже не лишилось ким! Людиною тепер не модно бути, - сказав старий.

- А я вірю в людей! Чуєш! Я в них вірю! Вони не такі! Вони виправляються!

Я закрила очі. А коли відкрила, то побачила звичне мені ранкове суспільство, яке йшло на роботу, а поряд афіша:

«Запрошуємо вас і вашу родину на щорічний маскарад».

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
23.01.2013 Проза / Мініатюра
Дитячі хвороби
04.06.2014 Проза / Мініатюра
Пельмені
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Новела Про душу
15.05.2013 © Кміть-Балицька Юлія-Анна
Гаргулія вечірнього міста
26.03.2013
Я вас запрошую на маскарад!
06.01.2013 © Ярослава
Лист
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 166  Коментарів: 4
Тематика: Проза, новела, дідусь в масці, маска, вистава, суспільство, люди
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 20.05.2013 12:10  Каранда Галина для © ... 

з днем народження!

 26.03.2013 23:01  Марієчка Коваль 

для мене це занадто химерно, багато тиску, а сама героїня типу свята, але цікаво) 

 26.03.2013 21:51  Тетяна Белімова для © ... 

Ваша алегорія зрозуміла. Мені трохи не вистачило обсягу - замалий твір для такого об"ємного полотна, як трагікомедія людських пороків. Трохи є русизмів.
Ідея твору імпонує! Емоційна складова викликає певний стан і в читачів. От реалізація, як на мене, трохи підкачала!
Бажаю успіху! 

 26.03.2013 17:45  Чернуха Любов для © ... 

а чи не занадто? все так страшно. віримо усі в світле майбутнє і в добрих людей і може не так багато поганих і злих.. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди