Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.03.2013 19:51Оповідання
Фантастика  Про любов  
Антиматеріум
10000
Без обмежень
© Поліська відьма

Антиматеріум

"Я ніколи тебе не відпущу"

.
Поліська відьма
Опубліковано 27.03.2013 / 16117

- Картопля трохи недосолена, - вона підсунула до його прозорої тарілки з прозорим пюре і  відбивною сільничку. – Антиматеріум, - і крізь сільничку стало видно фотошпалери.

- Кохана, ти прекрасно готуєш, - він усміхнувся і  прийнявся їсти прозорою виделкою. Крізь нього теж було видно фотошпалери.  Край кованих перил і вид на Париж. Складалось враження, що вони обідають на залитому весняним сонцем балконі в столиці Франції.

До своєї тарілки вона ще не торкалася. Неля дивилася, як їсть її чоловік, як ворушаться його губи, як промені весняного сонця проходять крізь його темне густе волосся, як синій светер облягає його плечі.  Дивилась, і його прозорість вже зовсім її не хвилювала. За два роки звикла.

Прозорою виделкою він видавлював візерунки на прозорому пюре.  Напевно, картопля «в полосочку» смачніша. Неля усміхнулась і зробила такий же візерунок на своїй тарілці. Так і справді смачніше.

***

-Вона нас помічає, - безапеляційно заявив Марк. Він був майже двометровим загартованим небезпекою мисливцем на нематеріальне, і розгублений вигляд ніяк не в’язався з суворими рисами його обличчя.  – За моїми даними, пройшло два роки після смерті Артура Премоло. Виходить, що вона два роки живе з привидом  і просто у нас під носом перетворює матерію в антиматерію!

Підлеглі Марка поопускали очі. Вони  вперше бачили капітана таким. За весь час існування матеріальної поліції ще не було такого випадку, щоб привид не був знищений, не те що не знайдений.

-Ганьба, - голосно повторив Марк. Чорна шкіряна куртка робила його ще зловіснішим. – Ми повинні до них дістатись!

***

Була восьма вечора. Саме час закривати магазинчик  магічних зіль. Неля звично забрала виручку з каси, протерла полиці і закрила вітрини. Непоганий видався день. Покупців було немало ,купували в більшості приворотне зілля, тож вдалось підзаробити.

Артур затримався біля вітрини зі знеболювальними настоянками. Вже два роки він не відчував болю. Восстаннє був біль від смертельного прокляття, що вдарило його просто в груди. І з тих пір ні болю, ні голоду, ні холоду.

Неля вже стояла за дверима.

-Ти йдеш? – вона побрязкувала брелком в вигляді сердечка, показуючи на двері. – Мені треба закривати.

-Іду, кохана, - Артур поправив комірець  нової сорочки і повільно пішов до виходу. В принципі, він міг би не переставляти ноги, а просто левіту вати, та й закриті двері не чинили йому жодних перешкод, але два роки тому вони з дружиною домовились, що залишать якомога більше звичайного в їхньому тепер напівпрозорому сімейному житті.

-Стій! – сторожко шепнула Неля. Вона зробила ще крок від дверей і завмерла. Так і було.  Їй не здалось – мисливці за привидами були поруч. Замасковані в вечірніх сутінках, вони «приросли» до  кутків будівель і товстих дерев. – Роз» явися.

Вона ненавиділа просити його про це, але в таких ситуаціях, як зараз, іншого виходу не було.

-Я все одно буду поруч, - заспокоїв її Артур і з прозорого став незримим. Неля дивилась на те місце, де зник її коханий ще хвилину, коли відчула прохолодний дотик до щоки. Він і справді був поруч.

Жінка вдихнула повні легені мокрого вечірнього повітря і повернула ключ в замку.  Темна вітрина відбивала впевнену в собі молоду відьму в фіолетовому трикотажному платті і з заплетеним в косу рудим волоссям.

«Виглядати природно», - тільки й крутилось у неї в голові, коли проходила повз  мисливців. Вони теж робили вигляд, що не помічають її. Всю дорогу до дому Неля боялась озирнутись, вона шкірою відчувала на собі пильні погляди патрульних.

Вдома було безпечно. Відьма наглухо закрила всі штори і тільки потім ввімкнула світло.

-З’явись, - шепнула вона, і Артур миттєво проявився просто біля неї.

-Дарма ти переживаєш, вони нічого нам не зроблять, - він міцно обійняв її. Неля навіть не здригнулась від прохолоди, що огорнула її. Звикла за два роки. Тепер холод його дотиків здавався їй по-особливому ніжним. Вона спробувала обійняти його у відповідь, але її руки тільки пройшли крізь його прозорі груди.

- До цього я ніколи не звикну, - засмутилась Неля. – Я не можу торкнутись тебе.

В такі моменти вона більш за все на світі шкодувала, що «Антиматеріум» діє тільки на предмети. Вона би з радістю стала нематеріальною ще два роки тому.

***

-Я поруч, я тут, - повторював Артур, пригладжуючи її волосся. – Все позаду, я з тобою.

Неля важко дихала, ніби щойно випірнула з крижаної води. Страшні видіння відступали повільно і змушували її тремтіти від жаху. Майже кожної ночі їй снився один і той же сон. Сон про останній день його життя.

Артур ненавидів згадувати свою смерть і це було єдине, про що вони ніколи не говорили. Але Неля й так знала, що тоді трапилось. Того дня вона поспішала до свого магазину магічних зіль, але погане передчуття не давало спокою. А Артура викликали  на роботу. Їй ніколи не подобалась його робота, їй ніколи не хотілось його туди відпускати. Але в бойових магів є прикази і немає вибору. Вона добре пам’ятала, що вмовляла його не йти. Звичайно ж він не послухав. Ввечері вона раніше зачинила магазин, хвилювання перейшло всі межі. В квартирі було темно і тихо. Вона обійшла усі кімнати в пошуках пораненого чоловіка. Він завжди так робив, коли йому діставалось на роботі, приходив і тихо залічував рани. Але не цього разу.

В двері не постукали, але Неля відчувала, що їх треба відчинити. Замок заїло, вона довго возилась з ключами і з кожною секундою вона розуміла, що трапилось щось непоправне. Нарешті ключ повернувся, з клацанням відкрились вхідні двері. Її Артур стояв на порозі закривавлений і прозорий.

-Не плач, все вже позаду. Ми це пережили. Ми справились, - він гладив її по волоссі і пригортав до себе.

-Я тебе не відпустила. Я тебе ніколи не відпущу, - плакала Неля.

За вікном щось яскраво блимнуло і миттєво згасло.

***

-Найчастіше таке трапляється через кохання. Ніхто не хоче втрачати дорогих людей, а коли ти відьма, твоя сила може тримати душу загиблого в цьому світі наскільки завгодно довго, - Марк проводив лекцію в школі матеріальної поліції. Курсанти слухали його з увагою і тихим захватом – сам Марк Хапун, мисливець, що своїми руками знищив більше сотні привидів, стояв перед ними і розповідав про боротьбу з нематеріальним.

- Все б нічого, але привиди не можуть користуватись матеріальними речами, тож маги вигадали «Антиматеріум» - закляття, яке перетворює матерію на антиматерію. В цьому і криється глобальна небезпека для світу – якщо дозволяти магам, що втратили близьких, перетворювати матерію на антиматерію задля привидів, то ми втратимо наш світ. Жодне живе створіння не може користуватись антиматерією. Уявіть, що в нас відберуть все. Від зубної щітки до будинків.

Всі в аудиторії затамували подих. Чи то від хвилювання, чи уявили світ без матерії.

Раптом у Марка Хапуна задзвонив мобільний.

-          Ми їх сфотографували! – кричали з трубки.

***

Будинок оточили. Нечутно і незримо, але подружжя Премоло відчувало це.

-          Вони тебе не заберуть, - повторювала Неля. Вона поспішно збирала речі і накладала захисні чари на кімнату і речі. – Ми просто втечем звідси.

Артур стояв біля вікна. Він знав, що втекти неможливо. Та й тікати, власне, нікуди.

-          Я все одно буду поруч, - відповів він. – Навіть коли вони… знищать мене. Я буду поруч завжди.

На мить в кімнаті повисла тиша. Неля  повними сліз очима шоковано дивилась на нього, валіза випала з її рук, речі розсипались по підлозі.

Двері з грохотом вибили. В кімнату ввірвалсь люди в формі матеріальної поліції.

-          Пані Премоло, не чиніть опору, ми просто зробимо свою роботу.

Артур миттєво опинився біля дружини, він обійняв її так ніжно, я к тільки міг. В останнє.

-          Не треба їм перечити. Ти одна, а їх багато, - солодким голосом вмовляв він.

-          Я тебе не відпущу, - відрізала Неля. – Тєро експекто, - кухонні вилки і ножі раптом вилетіли з шухляд і як розгнівані бджоли кинулись на поліцейських.  – Тєро експекто!

Шпалери почали зміями сповзати зі стін і душити незваних гостей.

-          Тікаєм, - шепнула відьма. Але Артур не зрушив з місця – в дверях з’явилася підмога.

-          Я тебе кохаю.

-          Припиніть опір! – кричав Марк Хапун. Він прицілився в Артура з великої металічної гвинтівки – розмагнічувача.

-          Ні! – Неля прикрила Артура собою і відчула, як розриваються її ребра. Через мить болю не стало. Вона стояла в обіймах чоловіка, а під їхніми ногами лежало її знівечене тіло. Тепер дотик Артура не здавався їй прохолодним. Неля обійняла чоловіка. Вперше за два роки їй це вдалося.

-          І я тебе кохаю.

На мить здалось, що з кімнати зникли і зачаровані войовничі предмети і поліцейські, що намагались від них відбитись. Були тільки він і вона. Нематеріальні і щасливі.

-          Я тебе ніколи не відпущу, - шепнув Артур. Він сподівався, що в них є ще секунда на поцілунок.

Секунда була. Марк Хапун на мить розгубився. Чи то через те, що вбив відьму чи через те, що два привиди стояли перед ним і цілувались, ніби звичайна парочка після довгої розлуки.

Але його розгубленість швидко минула. Світ повинен залишитись матеріальним. Наступний постріл з розмагнічувача дістався їм обом. Зачаровані вилки і ножі безсило попадали на підлогу, шпалери знову стали просто шматками вінілу. Атаковані поліцейські шоковано роззирались по сторонах, очікуючи западні. А біля тіла вбитої Нелі лежала купка срібного пилу.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.03.2013 Проза / Оповідання
Мандрагора
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Відьмин котел
27.03.2013
Антиматеріум
27.03.2013
Привілей
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 89  Коментарів: 8
Тематика: Проза, оповідання, смерть, кохання, відьма, нематерыальне
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.03.2013 11:28  © ... 

Дякую, що сказали, виправила я ту "вилку") 

 28.03.2013 11:11  © ... для Тетяна Белімова 
 28.03.2013 11:03  Тетяна Белімова для © ... 

Пані Відьмо! Єдине, що коли я читала ваш чудовий твір, наштовхнулася на "вилку"... Хм... може, все-таки "виделка"?
Без образ! Гаразд? Це ж просто техніка! 

 28.03.2013 11:01  © ... для Тетяна Белімова 

Всі жінки-відьми! З цим я повністю згідна)))
Класна парочка, але не заладилось в них) Паршиво, коли в твого коханого вселяется Світова Темрява) 

 28.03.2013 10:49  Тетяна Белімова для © ... 

оця парочка - демоні і відьма - була найбільш привабливою)))))

 28.03.2013 10:45  Тетяна Белімова для © ... 

Ніщо людське відьмам не чуже!))
Закохуються, як і всі земні й звичайні жінки)). Мандрують за коханими...
Гарно! Сподобалося! 

 28.03.2013 10:38  © ... для Марієчка Коваль 

Дякую))) Треба, але я б сама не відпустила. 

 28.03.2013 00:49  Марієчка Коваль 

Було цікаво читати вашу фантастику, хоча якраз тема привидів ніколи не інтригувала, згодна з тими слугами закону, їх все ж треба відпускати. Але прикольно. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
29.08.2010 © Віта Демянюк
20.03.2015 © Вікторія Легль
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди