Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.03.2013 20:19Оповідання
Фантастика  Для дорослих  Про волю  
20000
Без обмежень
© Поліська відьма

Мандрагора

Поліська відьма
Опубліковано 27.03.2013 / 16120

Вона чула, як просинається в деревах сік, як він пульсує по спраглих прожилках деревини, як він доходить до кінчика кожної голої, але живої гілочки. Ковток життя для тих, хто перезимував. Часом їй здавалось, що вона і сама дерево, самотнє і голе, і зараз той сік пробуджував її від зимового смутку. Сніг повністю зійшов. Земля під босими ногами важко дихала і наповнялась теплим промінням весняного сонця.

Саме час.

Зоряна одягла поношені джинси і легкий светер, заплела товсту русу косу і вийшла з хати. Вона називала це садом – невеличка ділянка, відгороджена від лісу дерев’яним парканом. Кілька груш и яблунь, а решта під грядки. Особисті володіння.

Вона присіла біля однієї з яблунь. Дерево тихо поскрипувало гіллям і тягнулось до сонця. До біло-рожевого потопу цвітіння залишалось все менше. Саме час. Зоряна сапкою розрихлила землю и зробила рядок однакових, неглибоких ямок. В кожну хлюпнула трішки води з пластикової пляшки. Буде їм що пити на перший час. Серце забилось частіше. Вона завжди хвилювалась, коли робила це. 

З плетеної корзини, що всю зиму простояла на печі, вона обережно витягла тремтячий згорток, лагідно розгорнула білу пеленку і усміхнулась. Маленька мандрагора смішно ворушила корінцями-ручками і сопіла носиком. Зоряна помістила її в приготовану ямку і присипала землею так, щоб мандрагора могла дихати. Скоро в саду вже сопіла ціла грядка. Тепер головне було не потривожити їх сон.

- Редька буде? – Чужий голос змусив Зоряну здригнутись від несподіванки. 

Вона підняла голову і побачила просто за парканом трохи пошарпаного, але загалом звичайного собі хлопця.

- Майже, - спокійно відповіла вона і піднялась.

- А ти говірка, - засміявся незнайомець .

- Тихо! А то нам обом кінець, – зашипіла на нього дівчина. Тільки б не розбудив.

За мить вона вже стояла біля самого паркану навпроти незваного гостя. 

- Звідки тебе чорти принесли?! – він починав нервувати дівчину.

- І добра яка, - ніяк не вгамовувався парубок. – Я Назар, - він хитро пограв густими чорними бровами і відпрацьованим жестом пригладив таке ж темне волосся.

- Зоряна, - коротко відповіла вона, через плече поглядаючи на грядку. На щастя, всі мандрагори мирно спали.

- Та, про котру в сусідньому містечку кажуть, що вона відьма? – Назару все це здавалось дійсно смішним.

Він зміряв поглядом «відьму» і його очі округлились, коли він побачив, що Зоряна стоїть босоніж.

- Та сама, - гордо відповіла дівчина. Яка-не-яка, а слава. – Ти заблукав?

Назар уважніше придивлявся до грядки, тепер він вже не думав, що мірне сопіння йому тільки здається.

- Ні, - він мотнув головою, намагаючись скинути ману. – Я мандрівник, - він трохи повернувся, демонструючи туристичний рюкзак за спиною. – Але в мене скінчились припаси. Добре, що я набрів на твою хату.

- Мандрівник? – перепитала Зоряна. Як можна прогулюватись по такому лісі? Як його лісовики на смерть не звели?

Назар бадьоро кивнув.

- Ну що ж, мандрівнику, ласкаво прошу до відьминих хоромів. Знайдемо тобі чогось поїсти та й додому вертайся. А то догуляєшся, - Зоряна відкрила перед ним приховану фірточку. – Тільки тсссс.

Повз грядку з мандрагорами вони пройшли крадучись. Тепер Назар міг поклястись, що дивні рослини сопіли. Йому навіть здалось, що він розгледів крихітні оченята та носик під зеленою чуприною паростків.

В хаті було світло і прохолодно. Пахло травами, весною і зеленим чаєм. Назар зняв куртку і сів за стіл.

- В тебе кров на сорочці, - Зоряна поставила перед ним тарілку гарячого супу і легенько торкнулась закривавленого плеча. 

Назар відсахнувся:

- Дурниці. Вночі з вовком зустрівся.

Зголоднілий мандрівник швидко наминав смачний супчик.

- Я думав, з»їсть, а він тільки з ніг збив і за плече гризонув. А опісля так дременув, що я й зреагувати не встиг. Заживе.

Незважаючи на спротив Назара, Зоряна розстібнула його сорочку і оголила поранене плече. Навколо укусу зібралась плівка з білої піни. Так і знала.

- Все так погано? – спитав він між двома останніми ложками супу.

- Ні. Жити будеш, - відповіла Зоряна і пішла до плити. – Але тобі доведеться залишитись на ніч тут.

 

***

- І не страшно впускати на ніч незнайомця? – Назар розглядав фотографії, що стояли в рамках на комоді.

Нормальні люди ставлять так фотографії своєї сім»ї. У Зоряни ж в рамках стояли фотографії моря, заходу сонця і зоряного неба.

- А не страшно ночувати в хаті у відьми? – передражнила його дівчина.

- Відьом не буває, - усміхнувся Назар. – Та й якби ти жила в великому місті, от як я, наприклад, в Києві, ніхто б тебе відьмою не називав.

Зоряна виглянула в вікно. Темрява повільно наповзала на ліс. В димарі завивав вітер. 

- Моя сутність від того б не змінилась, - відповіла вона, розмішуючи в чашці якесь вариво. – Бо відьма завжди залишається відьмою, а люди не завжди зостаються людьми, - вона підсунула йому під ніс чашку. – Пий.

Вариво пахло якось дивно і на смак було огидним.

- Гидота, - скривився Назар. – Я таке не п’ю.

- Як хочеш, - Зоряна знизала плечима і прийнялась стелити йому на дивані. – Я просто хотіла допомогти.

Кілька хвилин він мовчки дивився, як вона збиває подушки і поправляє підодіяльник. Її коса трохи розпустилась, окремі прядки вибились і спадали на лице. На щоках заграв рум’янець, вона облизала губи. 

- Добраніч, - Зоряна повернулась і швидко вийшла з кімнати. Назару на мить здалось, що її очі світились.

 

***

Його нервувало завивання вітру в димарі. Було то гаряче, то холодно, кості ламало, м’язи неприємно нили. Раптом Назар угледів тінь за вікном. Тільки-но хтось пройшов повз! Хлопець швидко встав з постелі і підійшов до вікна. Цілу хвилину він намагався розгледіти, хто ж там ходить в темноті, нарешті вирішив, що йому це просто здалося. Раптом Назар відскочив від вікна. Просто за шибкою він побачив сіре зморшкувате лице під копною листя замість волосся. Чорні очі без зіниць дивились просто на нього.

Назар повернувся на диван, тер очі, намагаючись проснутись. Треба було негайно заспокоїтись. На кухні хтось переставляв чашки. Зоряна!

Намагаючись не видати переляк, Назар тихо вийшов на кухню. Там було темно і безлюдно. За столом сидів напівпрозорий в місячному світлі домовик. 

Серце Назара пропустило удар. Він власними очима бачив це невеличке, обшарпане створіння, яке маленькими зморщеними ручками тримало велику керамічну чашку. Ту, в якій Зоряна пропонувала йому огидне вариво. 

- Краще випий, - шепнув домовик і щез. Чашка залишилась стояти на столі, ніби ніхто її і не торкався.

Тремтячи Назар дійшов до крісла, сів і взяв чушку до рук. Вона все ще була гаряча. Домовик розігрів для нього зілля?

Місячне проміння заливало кухню. Від нього в Назара боліли пальці і зуби. Що відбувається?

- Краще випий, - шепнуло звідкись з серванту.

Назар слухняно припав до чашки і випив все до дна. Смак вже не здавався йому таким важливим.

Зілля приємно змочило горло і, здавалось, розійшлось по всьому тілу. Неприємні відчуття майже зникли. Раптом в кухні включилось світло. На порозі в легкій нічній сорочці стояла Зоряна. Її темні коси спадали до талії.

- Почалось? – занепокоєно спитала вона.

Назар не розумів, що і коли почалось, але про всяк випадок кивнув.

- В тебе під вікнами якесь чудовисько ходить… з листям на голові, - зміцнілим голосом додав він.

- То лісовик, - Зоряна підійшла до вікна. – За тобою прийшов, - вона пронизливо подивилась просто в очі Назара. – Тепер тобі не можна виходити за поріг. До хати лісовик не зайде.

Тепер Назар не сумнівався, що її очі світяться. Відьма. Лісовик. Домовик.

- Чому за мною? – він усвідомив, що все ще міцно стискає в долонях порожню чашку і обережно поставив її на стіл.

- В повнолуння лісовик полює на перевертнів, - пояснила Зоряна.

- Але я не… - Назар глянув на свої руки – його нігті витягнулись і загострились, на шкірі моментально виростала вовча шерсть. – Чорт! - його крик переходив в завивання.

В горлі рокотало, груди розривало зсередини. Йому здавалось, що нічим дихати, ребра нестерпно стискали легені. Назар вчепився кігтями, намагаючись розірвати собі грудну клітину, біль пронизував.

- Стій! – він майже не чув крику Зоряни. А вона з усіх сил намагалась його вгамували. 

З-під його пальців потекла кров – він сам собі розривав груди. Раптом він опинився притиснутим до стіни невидимою силою. Його руки, що тепер більше нагадували вовчі лапи, скували незримі кайдани. 

Переляканий і злий Назар шукав джерело невидимої сили в кімнаті. Перед ним в кількох метрах стояла Зоряна. Вона витягла руки вперед і, здавалась, тримала щось невидиме з усіх сил. Її волосся розтріпалось, очі світились ще сильніше, ніж до того. Відьма посміхалась.

- Перестань себе калічити і заспокойся, - її голос звучав лунко і страшно, здавалось, він відбивався від стін і повертався луною. – Зілля, яке ти випив, тамує біль від перетворення. Просто заспокойся. Я не зможу тримати тебе до ранку.

Назар важко дихав. Його хребет ламала незрима рука, шерсть вже вибивалась з-під сорочки. Він ослаб в залізній хватці відьминої магії. Зоряна повільно його відпустила, і Назар сповз по стіні на підлогу. 

- Не покидай мене, - шепнув він перш ніж його лице перетворилось на вовчу морду і нічну тишу лісу розірвало пронизливе виття.

 

***

Вона чула, як просинається в деревах сік, як він пульсує по спраглих прожилках деревини, як він доходить до кінчика кожної голої, але живої гілочки. Ковток життя для тих, хто перезимував. З їхньої квартири на дев’ятому поверсі вона бачила кілька мікрорайонів і чула, як просинається парк неподалік. І просиналась сама. Озирнулась: Назар по-дитячому обіймав подушку і солодко спав.

Зоряна тихо вийшла на кухню. Там теж було чутно мірне сопіння. Вона відгорнула фіранку і легенько погладила оксамитові листочки. В звичайному квітковому горшку маленьким носиком сопіла мандрагора. Бо відьма завжди залишається відьмою, а люди не завжди зостаються людьми.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.03.2013 Проза / Оповідання
Антиматеріум
27.03.2013 Проза / Оповідання
Привілей
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Відьмин котел
27.03.2013
Мандрагора
28.03.2013
Про демократію, війну і журналістику
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 204  Коментарів: 4
Тематика: Проза, оповідання, мандрівник, незнайомець, відьма
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.03.2013 10:42  Тетяна Белімова 

Всі жінки - відьми)))))

 28.03.2013 10:41  Тетяна Белімова для © ... 

Цікаве оповідання! Ви презентуєте таке своєрідне бачення світу! Інша магічна реальність... Інколи хочеться зазирнути у неї...
Пишете гарно! Продовжуйте! 

 28.03.2013 10:38  © ... для Марієчка Коваль 

Рада, що подобається)))) 

 28.03.2013 01:12  Марієчка Коваль 

Читала із захопленням) Цікаве поєднання деяких моментів, от, наприклад, "мандрагора сопіла", обожнюю таке... короче, ох, класно). 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +50
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди