Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.03.2013 22:22Новела
Мелодрама  Для дорослих  Про любов  Про прекрасне  
20000
Для дорослих (18+)
© Кміть-Балицька Юлія-Анна

СТВОРЕНИЙ МОЇМИ СНАМИ

Кміть-Балицька Юлія-Анна
Опубліковано 28.03.2013 / 16140

ГЛАВА1


Зле як…  Подавлена своїми думками, які, немов злорадний надувний молоток товчуться у моїх висках…. Задовбало усе.. Надувний молоток, нема на тебе голки.. Щоб проколола надувну твою душу зі свистом, і залишила догнивати, як шкурку з дешевої польської сардельки…. Стоп! Я ж наче тойво.. як його..  оптиміст вроді… Мислити позитивно… мислити…. Мислити позитивно… я зараз зависну……

Воно отак щодня.. моє гасло «намагаюся щось робити».. Усе й обмежується отими спробами…


Думки падають вниз і танцюють… Синхронно рухаються під тонку мелодію примружених повік.. падають.. падають.. зачіпляючи моє обличчя своїми прозорими хвостами.. лоскочуть шию..

Помах вій.. Блакить тонких фіранок, що наді мною повертають знову зі сну в реальність… Коло – фігура, яку ненавиджу більш як життя….


Краще вип’ю води.. Якщо сказати до неї «люблю», її кристалики стануть симетричними і кольоровими.. А я скажу їй – ненавиджу тебе… Фу.. не люблю симетрії.. тоншить від неї..


Я лежу у своєму ліжку і бачу, що стеля падає на мене.. тобто вона не падає, а плавно, не перехиляючись у боки повільно опускається до мене.. Я простягаю синюваті долоньки вгору і торкаюся її шаршавої поверхні..

Проводжу пальцем по ній, злегка потискуючи, щоб впевнитися, що вона не рухне на мене.. нііі… я в безпеці.. поволі повертаюсь на лівий бік і моя рука падає кудись безодню… Друга слідом за нею.. Повертаю плавно голову і бачу що висну над ліжком..


Намагаюся не робити різких рухів. По моєму хребті пробігає холодна атласова стрічка страху. Вона звивається на шиї. Я глибоко вдихаю. Сильно стискаю повіки. Напружую ноги. Видихаю плавно…. Моє волосся похитується.. Я опускаюсь вниз..

Фіранка при піднялась.. Порив вітру влетів і розбився об двері… Волосся розлетілося на звернутому простирадлі.. Вдих……. Видих…….. Вдих……..


Метелики.. Вони каштанові чи то оранжеві.. Вони скрізь… Яскраві і легкі. Наче шматки вогню. Вони порхають під моїми ногами. Підлітають і сідають на мою руку.  Я усміхаюсь, і вони торкаються крильцем мого мізинця і летять…


ГЛАВА 2


 Просто так мало бути… Я прокидаюсь з простягнутою рукою і кричу.. НІ! Не треба… Він повертається і цілує мене в плече. Поганий такий сон…. Так, маленька.. ..Це всього лиш сон.. обіймає мене, сховавши голову у моїх косах. Я хочу провести рукою по його кучерах.. Де він? Його вже немає…

Тиша за гучно кричить.. Я поговорю з нею, щоб вона трохи притихла… Кров приливає до губ.. Червоний… Може це добре… Я ще жива…


Він не зачиняє за собою дверей… Щоб міг безшумно повернутися, доки я сплю.. Чому він мені ніколи не снився?


Осінь… Ми з нею не дружили… Вона завжди відбирала моїх кавалерів… Я колись вб’ю її.. Всі зрадіють..

Мої сни розчинилися у зеленому чаї.. Я завжди думала-а чому немає синього чаю? Він би найбільше пасував до них… Теплий душ оживляє мене… Навіщо? Я хочу бути напівживою завтра… Одягтись… Мені треба одягтись… Сьогодні день білого…


Поглядом блукаю в аудиторії.. Не чую нічого.. Щось не членороздільне… Бубоніння, неначе заклинання на старовинний ритуал… Чужі думки звивають під люстром вінок із хмизу… Його б підпалити – горітиме ясніше смоляного факела…

Особистість.. індивід.. В чім різниця? Хіба не видно? Дебільні питання.. Навіть відмовляюся думати про них…

Мене розпирає байдужість.. Апатія до всього.. У моїй сумочці більше цікавого, аніж у всіх їхніх головах…


ГЛАВА 3


Рис – це мистецтво. Настільки ідеальні і прості овальні зернятка, що приймуть будь-який смак, який надаєш йому….  Кажуть, що у воді, до якої говорити хороші речі, за три дні рис  проростає.. А  в тій, що поганили, він чорніє.. Не робитиму дослідів. Я розчаруюся.. А мені так подобається в це вірити..

Апетитно сприймати мистецтво із невинною плоттю тварин, присмачену травами і німими овочами…

Рефлекси завжди перемагають………

Чому після їжі хочеться спати?

Так приємно заплющити повіки під якусь музику і дрімати… Відчути, як легко стікає шовк по моїй шкірі. Це – твій подих, що торкається моєї аури…. Твоє волосся…. легко колишеться від мого мимовільного зітхання… Віночок вій прикриває золото твоїх очей….Тобі зовсім невідомі мої фантазії…. Вони такі наївні, що аж самій смішно…. Затерпає подих. Стікає кров. Стукає в висках. Калатає серце…

Розплющуються очі… Ніби просочені солодким сиропом і липкі від сну.. Телефонний дзвінок витягує із теплих обойм…..

І чому він зникає, як я прокидаюся?

Темрява.. Я знову проспала усе.. Якби мене спитали про синонім до слова « надійність» - я б сказала – Темрява.. Вона ховає сум.. Сльози.. Натхненний погляд.. Іронічний сміх.. Збитий подих.... Відчуття.. ..

Вона ніби розтоплений гіркий чорний шоколад, присипаний корицею вперемішку із пекучим червоним перцем…. Млосно дихає на мене своєю солодкою ваніллю… Я люблю розчинятися в ній під ритм свого пульсу…


Вірю у майбутнє… Мені подобається уявляти себе строгою леді, типовим стерво, що звихнута на кар’єрі… Як я розчавлюватиму надії  підданих тоненькою хромованою шпилькою власної туфельки.. Чути ненависні шепоти позаду і діставати моральне задоволення від цього..        

Достатньо мазохізму.. Пора ламати долі інших.


Він покинув після себе недопиту каву.. Його кудрява чорна волосина залишилась на спинці крісла… Беру в руки чашку. Ще відчуваючи тепло долонь на ній.. Його долонь.. На вінцях відбиток губ.. Я знаю їхній присмак.. Такого свіжого весняного вітерця, з легким ароматом фіалкового нектару… Мама свариться, що я пила каву.. Хіба вона не бачила, що це він?


Варто зробити порядок з книжками.. Вони у бездоганному безладі наповнюють мої етажерки..  не люблять дихати одна на одну. Прижиматися палітурками, тертися кутиками сторінок… Їм подобається автономія у межах одного сантиметра…

Сонник.. Звідки це у мене? Трактування… Справа для типових дівчаток. Гадання на судженого-рядженого і інші небилиці…  Це смішно.. сон – період, коли тіло відпочиває від фізичних навантажень і нічого більше…


ГЛАВА 4

 

Просто думати.. А нехай пливе.. В’ється, чисто і невинно, щоб ніхто не мив там руки, не закрапував чорнилом з душі… Не плюнув зневагою туди.. Пройшов мимо.. Навіть не здогадуючись, не знаючи, що там є..

Думати.. Захлинутися своїм світом.. У мені йому мало місця – він б’є ключем, виринаючи назовні…

Не знає, не бачить не чує.. Лише думати.. Передусім..


Ні про що… лише, щоб не кричала тиша. Щоб свіжий порив розвіяв солодкавий дим наївності. .. Щоб не відбивались ритми об хмари відчуттів… Щоб емоції не в’язали липке павутиння.. Щоб.. легше стало думати.. Просто, щоб жити…


Ввійти в транс, нірвану, соматі, астрал.. Будь-де.. лиш би подалі звідси…. Просто забутись, загубитись, розтектись в аурі того тіла.. Щоб не бачити зовнішності яка губить.. Губить думки, вбиваючи їх шаблонами, в’яже консерватизмом, ґвалтує принципами і навічно хоронить в табу… А витати, пливти, снувати навколо нього…

Думати.. передусім..

Тіло згниє… Зсохнеться. Наче мандаринова шкурка… Пропаде.. Безслідно..

А думати можна вічно.. просто думати..


Сьогодні його не було.. Він пішов.. Він мене покинув? Він ніколи не говорить до мене.. Просто дивиться і я його розумію.. Відчуваю усе, що він хоче.. без слів.. Навіщо слова? Для того, щоб брехати..

А він ніколи не бреше.. Він чесний.. Справедливий.. Винятковий.. Неповторний.. Надзвичайний...  Неперевершений… Ідеальний..

Іноді задумуюся, щоб я без нього робила.. Навіть не уявляю собі життя без нього….

Мені не потрібно з кимось про щось говорити.. пусті балачки.. Примітивні розмови.. Банальні теми.. Плоске мислення..

Для чого? В його мовчанні філософський зміст.. На моє питання він глибоко мовчить, і я пізнаю істину.. Без вичерпних лекцій.. Нотацій.. Цитувань.. Посилань.. Термінів…  Всі довершене – просто..


Сумно якось так.. порожньо.. Неначе вирвали якийсь важливий орган..

Чомусь бувають такі відчуття, що моє тіло і мої думки існують порізно… Ніби вони вміють відокремлюватися а потім сходитися знову..

Він чомусь уникає розмови зі мною про це.. Наче йому байдуже.. Або я маю знати про це сама..

Стеля сьогодні сіра.. Вона не така білосніжна, як учора..  Моє дихання впирається в неї, залишаючи крапельки вологи на поверхні… Я мимоволі розглядаю кожну пилинку, що вкриває ту сіру бездарну площину.. Я знову не  можу спати.. 

Тіло ніби зневагомлюється.. . Втрачає масу і своє первинне призначення.. Іноді виникають асоціації – що він корабель для подорожей…

Скрипіт.. Чути як відчиняються двері сусідньої кімнати… Ненавиджу це! Падаю вниз… Стрімко.. Швидко… Невпинно…..Удар.. Потилицею об спинку ліжка.. Руки безладно відкинуті.. Ноги здригнулися.. Тепла цівка крові по щоці…


ГЛАВА 5


Сонце ніжно пестить контури його обличчя.. Кидає блік на ледь помітний горбик  носа… Відбивається райдугою у морській синяві очей.. Його погляд незворушно затримався  на вікні..

Я з легкою усмішкою кутиків вуст спостерігаю за ним…

Він ловить мій погляд і зводить брови. Між ними появляється тоненька складочка, і мені стає цікаво, про що ж він думає?...

 Його вуста ледь здригаються.. хочу відчути їхній дотик на своєму холодному лобі.. Він завжди ледь торкається ними, і я відчуваю їхню м’якість і тепло..

Хочу розповісти йому. Про це набридле розмежування… Він зупиняє мене суворим поглядом і нетерплячим видихом..  Тяжко зітхаю..

Все добре.. Так має бути.. У мене ніколи немає підстав недовіряти йому..

Але тривожно так… дивне відчуття внизу живота, ніби там комок якийсь.. Ворушиться.. Підкочується в горлянку.. Я чую його металевий соляно-кислуватий присмак на кінці язика…

Зводжу погляд на стелю. Вона побіліла. Чому?

Він бере мою руку в свої долоні.. Торкається подушечками пальців згину мого ліктя.. Лоскотно так….

Добре, що він тут..

Я вдячно дивлюся на нього, але він мовчить у відповідь.. Це насторожує.. Якась рівнодушність і байдужість у відповідь…

Мені стає страшно.. Я хапаюся обома руками за його долоню.. Вона все ще така гаряча..

Він мовчить.. Так незворушно..

Паніка… Душить зсередини.. Кричить..

Зазираю у вічі.. Залишишся? Будеш тут? Мені страшно.. Самотньо.. Боюсь..

Завжди боюся, що ти не повернешся.. Розчинишся знову, як кожного ранку.. Залишиш за собою скручене простирадло і недопиту каву…І підеш.. Та ніколи не повернешся… Ніколи….

Мовчить.. Похитує головою.. Його кучері легко колишуться…

Ти ідеш? Покидаєш мене? Ні, благаю, ні! Тільки не це!

Мовчання… Думки б’ються об стінки черепа…

Він нахилився до мене.. Я вдихаю його запах.. Такий терпкий.. Теплий аромат його тіла, як сильно заварений міцний чорний чай…

Дивлюся знову в море… От би потонути там..

Він відкидає сплутане пасмо волосся з мого обличчя на подушку…

Шепочу йому: не йди…..

Дивлюся знову у вічі.. Холод… Прошу: не йди..

А у відповідь: це не я йду…. А ти підеш……..


ГЛАВА 6


Настирливий звук….    Сигнал.. Наче будильник… Де я?

Погляди.. Злякані, здивовані, обнадієні, люблячі….

Яяяяяя……………………………………

Світла.. Блимання лампочок і приборів… Дика біль у всьому тілі.. не можу поворухнутися.. Не можу розплющити повік.. Болить як… Втрата відчуттів.. І пустка.. Нема чогось…

Голоси.. Знову чутно голоси: ...... є.. так.. жива.. перевірте пульс…. Падає… дефібрилятор.. розряд…. Вона прийшла до тями.. жива.. все ще жива………….

Самбір 2010
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.03.2013 Проза / Новела
Левко-Місто
30.03.2013 Проза / Новела
Різдвяне бажання
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Новела Про прекрасне
19.05.2013 © Арсеній Троян
66 е
28.03.2013
СТВОРЕНИЙ МОЇМИ СНАМИ
27.11.2012 © Озерова Альона
Любляче серце
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 160  Коментарів: 2
Тематика: Проза, новела, думки, вдих, кавалер, темрява, тіло, дефібрилятор
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.03.2013 23:31  © ... для Тетяна Белімова 

Ооо Тетяно, дякую за такі гарні слова) Щанувальників і читачів можу перерахувати на пальцях однієї руки)
Дякую за зауваження, з русизмами давно борюся) 

 29.03.2013 11:56  Тетяна Белімова для © ... 

Пані Юліє-Анно!
Ваш твір більше нагадує поезію в прозі. Епічне, сюжетність у вас ніби відходять на другий план, а на авансцену виноситься сугестія, переживання... Це зовсім не ґанж. У вас, безумовно, є свої читачі й шанувальники. Ви пишете гарно! Успіху!

P.S. виски - це українською скроні. подивіться - русизмів тьма... може, щось відразу вдасться виправити. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +40
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
26.11.2011 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
01.12.2010 © Журналіст
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди