Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.03.2013 09:53Лист
Про волю  Про щастя  Про життя  Про душу  
10000
Без обмежень
© Дана Славонік

Давай намалюємо сонце

Давай намалюємо сонце. Давай зітремо хмари.
А потім вип’ємо свої сльози і з вітром розвіємо страждання.
Давай заморимо біль голодом й викинемо зневіру.
Давай просто забудемо ким ми були й станемо собою.
Дана Славонік
Опубліковано 29.03.2013 / 16142

Її погляд линув кудись вдалечінь. Немов шукав щось таке, чого тут немає. Щось таке що зігріло б душу, що вернуло б її до життя. Здавалось, що ось-ось і вона заплаче. І покотяться сльози, і з ними зникне біль, але ні… вона сильна, вона тримається. Судомно стискає горло і запиває зеленим чаєм, бо знає, що це нічого не дасть. Колись, вона вже плакала, не стидалась своїх почуттів, а потім … потім пожаліла. І дала собі слово, що так більше не буде.

Вона дивилась вперед і думала: для чого це все? Для чого, Бог, тримає її на Землі, для чого вона вернулась до життя тоді, коли вже майже пішла з нього? І чому бореться за життя зараз? Та десь глибоко в душі вона знала відповідь – в Бога ще є плани на неї.

Десь бралися сили і зігрівали її серце, заживляли рани і повертали душу в тіло. Напевно, це Ангел витягував її з безодні депресії і розчарувань. Вона збирала докупи розбиті мрії, зшивала діри свідомості й малювала сонце у темному тунелі життя, щоб вийти з нього і не заблукати.

Та здавалось, що щось завжди сплутовало її шляхи, особливо хвороба. Дана не раз жартувала що це «вірна подруга», яка ніколи її не залишає. Адже хворіла вона з дитинства. Правда маленькою вона на це майже не звертала уваги. Вона ніколи не вважала себе хворою. Ймовірно, саме через це лікарі не розуміли, як вона досі жива .Хвороба зробила з неї дорослу не по рокам. Вона забрала у неї те безтурботне дитинство, яке мають інші діти. Та Дана не здавалась хоч з кожним роком ставало все важче. Хвороба її поглинала.

Й ось уже вона зустрілась з ангелом смерті. Він хотів забрати її. Та дав можливість вибирати, попередивши, що її життя не буде солодким. Він просив, та вона відмовилась. Можливо через страх, можливо через батьків, а можливо просто хотіла виконати свою місію. Як би там не було, вона залишилась, хоч і не раз потім про це шкодувала. З тих пір вона відчуває його присутність. Він стоїть поряд коли вона задихається, коли втрачає свідомість. Він оберігає її від небезпеки і це дивно. Хоча можливо в неї дійсно є важлива місія. Адже чому б  і ще вона досі жила?

Та біль глибоко пустив свої корені в її душу. Він роз’їдає її зсередини. Інколи їй хочеться закричати! Закричати так, щоб всі почули! Закричати так, щоб він зник! Та вона безсило падає… І її поглинає смуток, безвихідь…і біль. Він навчив її співчувати, адже хто як не вона знає, що таке страждання, розуміти та берегти почуття інших. Але водночас він постійно її загартовує і робить жорсткішою. Він вчить бути сильною щохвилини. І це безжальний вчитель, який за кожну помилку карає, не дивлячись ні на що. Він вчить бути егоїсткою. В найпрекраснішому розумінні цього слова. Адже сам Бог казав: «Люби ближнього свого як самого себе». А якщо ти себе не любиш, то як ти полюбиш інших? Твої жертви нікому непотрібні, ніхто не зможе їх оцінити сповна якщо це не від щирого серця і нікому вони не принесуть добра. Найяскравіший приклад – це наші батьки: вони обмежують себе в їжі, в гарному одязі, працюють цілими днями, вони постійно загнені й все віддають для своїх дітей та забувають про найголовніше – любов, підтримку, розуміння. Як часто вони повторюють: «Ми робимо для тебе все» чи «Ми все життя тобі віддали», і «А ти такий невдячний(а)», й вимагають від своїх дітей того ж самого – щоб вони також мучились і у всьому себе обмежували, а головне – вони хочуть відчути що їх люблять. Та як діти їм це дадуть? Адже крім відчуття, що вони щось винні їм, нічого не дали. Всі батьки хочуть дати дітям найкраще, та більшість з них забувають про те основне що заповів нам Господь. Й так ми живемо: жертвуємо собою, бо так має бути, бо "що скажуть інші", щоб когось не образити, а потім завжди чекаємо того ж у відповідь, звинувачуючи один одного, бо всі нам щось винні: той замало приділяє нам уваги а той не так посміхнувся, а той нас не любить, а кого любимо ми? Коли любиш, ти щасливий, ти насолоджуєшся життям. Багато хто з нас любить шоколад, та хто з нас чекає, що той полюбить нас у відповідь? Ми віддаємо за нього гроші та навіть не очікуємо, що         хтось поверне їх. Тому потрібно просто любити. І починати із себе – тоді будемо знати, що краще для нас й зможемо зрозуміти, що буде кращим для інших. Ти не будеш робити все за когось – й він сам навчиться це робити, не даси вилізти собі на голову – й він навчиться бути самостійним, в обох випадках він стане більш впевненим в собі і йому легше буде в житті. Будеш проводити час з тими хто тобі симпатичний – знайдеш однодумців, друзів, будеш рости вгору! Поважай себе, роби те, що тобі подобається і дійсно потрібне, насолоджуйся кожною миттю і пізнаєш рай ще тут на землі. Та для початку потрібно зрозуміти хто ти є насправді, пізнати себе щоб не наробити дурниць які нашкодять не лише оточуючим але й тобі. Й пам’ятай любові не буває забагато, просто є справжня любов, яка зцілює і окриляє, й блюзнірська, награна, яка отруює душу і серце.

Та це важко! Важко відкрити своє серце і полюбити себе, коли ніхто тебе цього не вчив. Коли не знаєш, як правильно і немає в кого спитатись. Тебе починають звинувачувати в егоїзмі, і це вже в найгіршому значенні цього слова. Вони не розуміють тебе, можливо навіть заздрять, адже й самі так не вміють, і їх «жаба давить», що ти вириваєшся з цього кола й починаєш жити для себе, а не для когось. Найлегше – це звинуватити. Не задуматись, не спробувати зрозуміти, а засипати докорами. Й тоді ти вже сама не знаєш, як правильно. Життєві сили вичерпуються. Ти голими руками розбираєш завалене джерело цілющої води – любові, яке є в кожного з нас та яке з самого народження інтенсивно знищується. І сили потрібні. Та де ж їх взяти? Та якщо шукаєш, то знайдеш! Адже, хто стукає – тому відчинять.

І Дана шукала. Шукала в піснях,в книжках, в проповідях, в людях. Збирала їх дрібними краплинами. Душа прагнула любові, прагнула тої цілющої води яка б заживила її рани, її знесилене серце. Душа прагнула Бога…

І все проходить, немов повз мене,

Та кров, ще не застигла в венах.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.01.2013 Проза / Лист
Лист сестрі
30.03.2013 Поезії / Вірш
Віра
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Лист Про душу
17.03.2014 © Тая
Лист українським солдатам
29.03.2013
Давай намалюємо сонце
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 220  Коментарів: 5
Тематика: Проза, лист, сили, біль, страждання, серце, душа, Бог
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.03.2013 19:34  © ... для Каранда Галина 

Жанр справді, як ви сказали, роздуми в голос про наболіле.
Хоча, в якійсь мірі це і є уривок з роману, тому, ймовірно, воно так вийшло і ні туди і не сюди. Спробую його підредагувати. 

 29.03.2013 19:25  © ... для Тетяна Белімова 

Жанр твору це справді роздуми про наболіле.
Щодо "погляду", я писала під емоціями й не мала з ким щодо цього порадитись й тому можливо там є такі ляпи тож дякую за пораду, замінила на линув. Здається так буде краще. 

 29.03.2013 16:40  Каранда Галина 

я плюнула на пунктуацію і таки пробилася до самого твору. Думки правильні, як на мене. З визначенням жанру твору у мене теж проблеми, правда. здалося, що це уривок роману. як самостійний літ. твір не сприймається, а як фрагмент великої оповіді чи просто як роздуми вголос про наболіле - цілком. 

 29.03.2013 12:03  Володимир Пірнач 

Важкий текст для читання, важкий для сприйняття..
без коментарів 

 28.03.2013 23:23  Тетяна Белімова для © ... 

Пані Дано! Як би визначили жанр свого твору? Яким би словом (чи декількома) охарактеризували його тему?
"Її погляд сумно дивився кудись вдалечінь" - тут відразу виникає питання: яким чином погляд дивиться? Мені здається, вам варто переробити на очі... Це чіпляє. Такий початок твору відразу є непродуктивним, бо подає читачу невірний сигнал. Ви ж не хочете, щоб перше ж речення вашого твору справило на реципієнта прикре враження? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
07.02.2014 © Суворий
12.04.2011 © Закохана
22.09.2013 © Тетяна Белімова
20.01.2011 © Михайло Трайста
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди