Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
30.03.2013 00:17Новела
Мелодрама  До Різдва Христового  Для дітей  Для школярів  Для малят  Про дружбу  Про добро  Про дитинство  
20000
Без обмежень
© Кміть-Балицька Юлія-Анна

Різдвяне бажання

Кміть-Балицька Юлія-Анна
Опубліковано 30.03.2013 / 16164

Семилітній маленький хлопчик дивився у вікно. Він спостерігав за пухнастими сніжинками, що танцювали балет у повітрі, і тихо спускались на землю. Він дивився, як внизу дітвора ліпила снігову бабу, як хлопчики й дівчатка кидали сніжками одне в одного. Їхні радісні крики він чув аж на п’ятому поверсі.

Йому знову стало сумно. Він дуже хотів піти до них, покидатись сніговими кульками, повеселитись разом з ними. Але не міг. У нього не було друзів. Можливо, через те, що він бачив світ по – іншому: не дозволяв кривдити немічних звірят, знущатися над кішками, нищити рослини. Він відчував, що у них також є душа, і їм боляче. Через те його часто називали „мімозою”, „дівчиськом”, або ж „маминим синочком”.


Сьогодні Святвечір. Усі підуть колядувати, а він знову сидітиме сам біля вікна, і пальцем розмальовуватиме запотілі шибки.

– Оресте, ну вистачить вже там сидіти! Ходи, ось горіхи допоможи мені чистити!” – кричала до малого матір з кухні.

– Іду-іду, мам!”

Хлопчик підвівся, і пішов на кухню.

- Мамо, а чому у мене немає друзів? Чому мене всі цураються?” – маленький Орест дивився на маму сумними оченятами, і нахнюпивши губки, спитав:

- Хіба я такий поганий?”

- Ні-ні, що ти, синку! Ти ж знаєш – для мене ти найкращий з усіх на світі!” – і вона ніжно поцілувала його у маківку.

– А чому тоді зі мною ніхто не дружить?” – промимрив Орест собі під носик.

–Ну, розумієш, на світі є добрі і не дуже добрі люди, - почала мама, - і тому вони не можуть між собою дружити”.

– Значить, я поганий?” – перебив малий.

–Ні, ти добрий. Он, дивися: Маркіян не хоче дружити з тобою через те, що ти не дозволяєш йому кривдити безпритульного песика, який вештається у дворі. Бо ти є добрий, і розумієш, що так робити не можна”.

– А що, тоді Маркіян поганий?”

-Ні, він не може бути поганим, бо завжди має шанс виправитися.”

- А я колись знайду собі справжнього друга?”

– Неодмінно! Таких, як ти – безліч! Просто ви, напевно, ще не зустрілися.”

– Пошвидше б ми зустрілися. Мені так скучно самому,” – подумав Орест.


- Ой, дивись-но, я усе купила, а про масло забула. Сонце, збігай у магазин, купи. Гроші на столі, он там.”

Орест вдягнувся, замотав шалик, і пострибав східцями униз. Вийшовши на двір, він побачив своїх однокласників, що ліпили з снігу ракету.

Дивися, баба в штанях пішла!”, Мамин синочку, не заблудися!” – глузливо кричали вони услід йому. Та він вже навчився не звертати на це уваги. Він йшов, похнюпивши голову. Але раптом зупинився. Під його ногами лежала найпрекрасніша зірка: - срібна, обкладена діамантовими камінцями, і світилася, ніби справжня. Малий від несподіванки роззявив рота.

– Ц-це знак!” – вигукнув він.

Хлопчик підняв зірку, поклав у кишеню, і забувши, що має купити масло, щодуху побіг додому.


– Мамо, мам, дивися!” – він підбіг ще взутий і витягнув, як найцінніший скарб, зірку.

– Вау, яка гарна! У нас якраз не вистарчало вершечка для ялинки! Нумо, почепимо її зараз!” – мама підсадила Ореста, і він поставив зірку на вершечок ялинки.

– Яка ж вона гарна! Мам, а то правда, як загадати бажання у ніч перед Різдвом, воно збудеться?”

– Так, синку. Але у це потрібно дійсно щиро вірити і тоді воно збудеться”.

– А я вірю, дуже вірю!!!” – подумав малий.


– О, вже і перша зірка на небі зійшла! Ходи вечеряти!”


Мама з Орестом стояли біля стола. Спочатку, як годиться, слід помолитися перед вечерею.

– Боже, дякую тобі за проведений день, за те, що даєш мені їжу, одяг, житло; дякую , що я не каліка, що у мене все добре. Тільки виконай моє одне – єдине бажання – дай, щоб я знайшов друга. Амінь.” – подумки молився Орест.

Давай, сонце, попий борщику. Дивись, який смачний!” – і налила хлопчику у горня.


Настала ніч. Мама вже спала і Орест дрімав у своєму ліжечку. Раптом проснувся і підбіг до вікна. Побачив дивовижну картину: місяць світив на білосніжну снігову перину, яка переливалася мільярдами діамантів. Оресту здалося, що це – доріжка, яка простягається з неба, і по ній повинен зійти ангел.

– Господи, пошли мені друга, будь – ласка, пошли мені друга, пошли мені друга...!” – склавши руки, просив малий.


Настав ранок. Мама готувала сніданок на кухні.

– О, зайченятко, ти вже проснувся? Сідай, я щойно омлет посмажила. Що тобі сьогодні снилося?”

– Мені? Мені снився татко, і казав, що ми скоро побачимося. Але не надовго.”

Матір зблідла. Вона випустила з рук тарілку з омлетом і та розбилась на друзки.

– Щ-що ти таке кажеш!? В тебе часом гарячки немає? Викинь з голови ті дурниці!”

– Господи, хоч би з ним нічого не сталося! Його тато помер ще три роки тому. Як він міг приснитись Оресту, якщо той його навіть не пам’ятає?” – подумалось мамі.


– Мам, можна, я піду вигуляти собаку?”

– Ні, синку, краще посидь вдома”.

– Мам, та він же в туалет хоче. І погуляти.” – переконував Орест маму.

– Ну, гаразд. Але не більше десяти хвилин. І далеко не відходь – щоб біля під’їзду був, чуєш? Обережно там!”

–Добре, мамо!”


Орест вийшов з собакою з під’їзду. Побачив щось дивне: його однокласники забивали у снігу якогось хлопчика.

– Що ви робите? Відпустіть його! А ні, то...” – кричав щосили Орест.

Ані, ти що? Міліцію викличеш, чи сам нас поб’єш? Ти дивися, як знахабнів! Зараз ми тебе провчимо!” – кричали діти.

Вони повалили Ореста з ніг і почали копати у снігу. Тим часом, хлопчина, якого він врятував, безсило поволі викарабкувався з снігу.

– Не бийте його!” – кричав він.

Ей, ти! З-забери ммою соббаку, ббудь-ласочка! Ні, не ппхайся сюди, а то знов поб’ють!” – кричав до нього Орест.


Він не відчував тіла. Воно було налите свинцем, і не хотіло рухатись. Йому було вже не холодно, а гаряче. Очі заплющились, і він втратив свідомість.


Йому здавалося, що він піднімається вгору на неймовірну висоту. Він побачив якусь поверхню і Оресту здалося, що ось – ось розіб’ється об неї.

Але він пролетів крізь і встав на ноги. Орест знаходився у якомусь вузькому і довгому коридорі. В кінці було видно світло. Він попрямував туди. Але з-під землі виринула постать. Малий побачив, що це його батько.

– Тату, тату!!!” – вигукнув він.

Синку! – промовила постать, - як я давно тебе не бачив!”

–Тату! Я хочу побути з тобою!”

–Ні, любий, ти потрібен там, внизу – на землі! Пам’ятаєш ту зірку, яку ти знайшов два дні тому? Це від мене. Вона оберігатиме тебе від усього злого. Це твій талісман. І ще одне, мій любий! Твоє бажання здійсниться!"

–Тату, тат! Я...” – не встиг доказати Орест, як почав стрімко падати вниз. Приземлився у лікарняній палаті на білому ліжку.

– Орест!!! – почулося десь здаля ,- крихітко, сонце моє! Господи, слава Тобі! Як же я хвилювалася!”

-Мамо, що сталося?”

–Ти вже три дні лежав тут без пам’яті і не прокидався! Я ледве не померла зі страху!”

– Ні, мамочко, не треба! А що зі мною?”

–, Не переживай, сонечко, все буде добре!”


Тихо відчинилися двері. Зайшов хлопчина, Одноліток Ореста. Він тримав у руці поводок з собакою.

– Привіт! Ти той самий хлопець, якого ті били у дворі?” – спитав Орест.

– Били? Так, це мабуть, я,” – промовив той.

Чому ти сюди прийшов?”

Хлопчик тихо відповів:

–Я прийшов, щоб віддати собаку і подякувати. І прийшов, щоб...щоб стати твоїм ДРУГОМ...

Самбір 2010
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
28.03.2013 Проза / Новела
СТВОРЕНИЙ МОЇМИ СНАМИ
04.04.2013 Проза / Новела
Лялькар
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Новела До Різдва Христового
30.03.2013
Різдвяне бажання
06.01.2012 © Тетяна Белімова
Vita – Життя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 208  Коментарів: 7
Тематика: Проза, новела, друзі, Святвечір, малий, татко, собака, друг
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 31.03.2013 19:17  © ... 

Тетяно, на жаль, я з таким стикалася. Тому це спонукало мене написати цей твір. 

 31.03.2013 15:53  Тетяна Белімова для © ... 

Пані Юліє-Анно! Ви, звісно, маєте рацію. Дитяча жорстокість - це факт, який потребує постійної кореляції і втручання із боку дорослих. Зазвичай, такі речі й трапляються з недогляду батьків, вчителів і т.д. Я ніколи у школі не працювала - не бачила внутрішнє життя очима дорослого. Але у мене є досвід спостереження збоку - очима мами 5-класниці. Все одно, на мій погляд, у вас вийшло гіпертрофованого, як для реалістичного твору. Можливо, ви стикалися із такими формами "спілкування" до коми, а я такого просто ніколи не бачила. Тоді вибачте, беру свої слова назад. Але якщо це все ж витвір фантазії, так би мовити, то тут є над чим замислитися у бік наближення до реальності. 

 31.03.2013 00:09  © ... для Тетяна Белімова 

Тетяно, за лапки вибачте, це напевно якесь горе при копіюванні сталося.
А про дітей ви дещо не праві-я була свідком не раз в школі досить жорстокі розправи. На диво, у дітей чомусь присутня така ненависть і жорстокість до тих, хто відрізняється... Це дуже сумно і є проблемою. Тому мій твір десь адресується до таких дітей з метою пом"якшення їхнього ставлення. 

 31.03.2013 00:04  © ... 

Вибачте за лапки, я щойно їх помітила) Не знаю, що то їх з"їло) 

 30.03.2013 16:23  Тетяна Белімова для © ... 

Хороше за задумкою оповідання! З реалізацію... Тут виникли деякі питання. Вам уже написали про ті "лапки"! Чесно кажучи, це дратувало неймовірно! Якісь фанфари! Просто! І головне, де це ви бачили тільки закриваючі, задні лапки? Ось приклад того, як незначна деталь може геть зіпсувати враження від твору.
І ще такий момент: занадто контрастною вийшла ваша дійсність. Діти, що луплять до коми... Без особливої причини... Невмотивована звіряча жорстокість - світла любов і милосердя... Якась трохи надумана бінарна опозиція... Вона б виглядала цілком вмотивованою у межах казкового чи фантастичного дискурсу, але в реальній замальовці... 

 30.03.2013 00:35  © ... для Каранда Галина 

Дякую, мені дуже приємно) 

 30.03.2013 00:23  Каранда Галина для © ... 

хороше оповідання. Я співпереживала, значить, Вам вдалося. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди