Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
30.03.2013 11:41Есе
Мелодрама  Про час  Про сучасність  Про життя  
50000
Без обмежень
© Анна Порядинська

– Ой, дівчино, чия ти?..

(з української народної пісні)

Анна Порядинська
Опубліковано 30.03.2013 / 16168

Чому Париж? Вперше мені поставили таке запитання вісім років тому на співбесіді для отримання стипендії від французького уряду й, відтоді не припиняють допитуватися. Час йде, і відповідь змінюється.

Спочатку я просто блаженно усміхалася і розводила руками, як Ісус. Що за питання? Прийти, побачити, полюбити! Щільність краси на один кубометр зашкалювала, і я, здавалося б, звична до підвищеного радіаційного фону, світилася мерехтливим світлом й могла обходитися трьома-чотирма годинами сну. Я не йшла до булочної — я гуляла Парижем, і це «Париж» галогеном спалахувало в мозку та дзвеніло у вухах. Топографія міста перепліталася з моїми нервовими закінченнями: Buttes-Aux-Cailles — приємний холодок по шиї, rue du Bac — легке запаморочення, Blancs Manteaux — несподіваний рум`янець на щоках, square du Vert-Galant — слабкість в колінах. Та до цього можна звикнути.

Гадаю, згодом, півтора роки потому, коли в мене почалося стажування, та мої траєкторії стали чіткішими та одноманітнішими, мене, як і багатьох, накрив знаменитий паризький синдром. Байдужість, так погано приховувана за повсякденною ввічливістю, ще більш цинічна в своїй очевидності, раптом відкрилася мені у всій своїй справжній сутності. Усвідомлення того, що навіть у Парижі можна бути нещасним, самотнім, безпричинно сумним, отрутою розповзалося по тілу. Холодні щупальця спрута сковували мозок, і навіть цвітіння каштанів на бульварі Араго, що так заспокійливо нагадувало Київ, не могло їх нейтралізувати. Але і до цього можна звикнути.

А однієї прекрасної днини я зрозуміла, що зав`язла. Що цілком просякла цією млосною паризькою лінню. Я вже не граю в кіно, а неквапливо спостерігаю за іншими акторами з тераси кафе, сидячи на стільчику, зручно розгорнутому обличчям до вулиці, а не до співрозмовника. Париж асимілює, розчиняє. Входить в твою плоть — з булочником, який уже упізнає тебе, в твою печінку — з господарем винного льоху, що продає тобі «як зазвичай», в твою кров — з м`ясником, який не забув відкласти для тебе баранячу лопатку.

Ти, безумовно, можеш жити відлюдьком та, натираючи свій самовар, пирхаючи, відсікати французьке у всіх його проявах. Тільки навіщо? Якщо місцевий уклад викликає таке несприйняття, то що ти тут робиш?

Пам`ятаю очі одного київського таксиста, який не очікував подібного питання у відповідь на його буркотіння про те, що місто йому, вихідцю чи то з Голої Пристані чи, я не знаю, може, з Старих Бабанів, не добре. Мовляв, бував він у Німеччині, ось там люди живуть. Не люблю я, каже, Київ. Тут я цілком згодна з повсюдно розвішеною по Києву в очікуванні епідемії грипу соціальною рекламою: захворів — сиди вдома! Не подобається — не псуй кров собі та іншим. А мені в Парижі подобається. У Києві, власне, теж.

У Парижі для мене завжди було щось несправжнє, штучно припасоване. Дитяче відчуття вседозволеності, пітерпенів острів. Впевненість у тому, що як би ти не нашкодив, куди б не угруз — завжди є рятівна твердь Києва. І це так просто, як прокинутися. Раз, і ти в будиночку. Ну, а вдома все насправді. Все справжнє. Усі вчинки тягнуть за собою наслідки, і тільки язик вже нікуди не веде, бо вже прийшли, все сказано. Вдома не треба поспішати, та немає сенсу блазнювати. Вдома треба просто чесно дивитися в очі своєму відображенню і робити, що належить. Вдома живуть не вшир, а вглиб. Та що тут казати — ти вдома. І, можливо, ти не знаєш, що і як буде завтра, але якось та буде. Всі свої. Поквитаємось.

Так що без Києва, звісно, нікуди. Там корінь, якого треба триматися, щоб стояти. А щоб дихати і рости? Коли-небудь я досягну мети та перебуватиму на Капрі, в найсприятливішому на планеті кліматі. Ну, а поки, поки — Париж, та суцільні хитання.

м. Київ 29.03.2013
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.02.2013 Публіцистика / Мандрівки та туризм
Норвегія, або Все, що я знаю про воду (Частина 2)
31.03.2013 Проза / Есе
Неможливий Париж
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Есе Про життя
04.04.2013
Передмова автора до ненаписаної книги
30.03.2013
– Ой, дівчино, чия ти?..
04.02.2013
Кольорові спогади з виставки
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 229  Коментарів: 3
Тематика: Проза, есе, Париж, бульвар Араго, Київ, вдома, паризький синдром
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.03.2013 17:22  Дебелий Леонід Семен... для © ... 

Думки,просякнуті почуттями і розумом! Щасти Вам! 

 30.03.2013 17:12  Тетяна Белімова для © ... 

Дуже гарно! "Пітерпенівський острів..." "І в Парижі можна почуватися нещасним!" - такі слушні думки, які у вашому порядинському оформленні набувають нового значення!
Сподобалася опозиція Київ - Париж: рідний дім - і мрія, пітерпенівський острів...
Вашої прози не вистачає! Пишіть! Скучили!)) 

 30.03.2013 12:34  Деркач Олександр для © ... 

Сподобалось...Київ дуже люблю))) Париж теж полюбив би)) мав шанс попасти - але був не виїзний із-за служби, а зараз франків недостатньо))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
27.03.2012 © Микола Щасливий
24.04.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
26.11.2011 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди