Зустріч
Так страшно коли на душі тиша. Не спокій, а тиша, яка пронизує все своєю пустотою. Бо знаєш, що рано чи пізно, за законами природи, це закінчиться бурею. І ти немов у великій пустій сірій залі. Ти кричиш, кличеш та ніхто тебе не чує. Й невідомо коли це завершиться і наскільки руйнівними будуть хвилі емоцій і найголовніше, чи втримають їх мури принципів і переконань.
В такому ж стані він і застав Анну. Вона сиділа за столиком з друзями і пила зелений чай. Її погляд блукав по прохожих немов шукав когось та ні на кому не зупинявся. Зелені очі заворожували своєю глибиною та виражали якийсь безмірний сум, який вона хотіла приховати та він був сильніший за неї. Коли він підійшов їх погляди зустрілись і щось дивне трапилось в цей момент, щось таке чого ніхто з них не очікував. Вони немов відчули один одного, зрозуміли і невидима нитка поєднала їхні серця.
