Життєва пустота
з рубрики / циклу «Крокуючи життям...»
Я сам один сиджу в кімнаті,
Поринувши у вир своїх думок.
А час іде, іде у даль неначе,
Замкнувши моє серце на замок!
Дивлюсь я на кімнатні сірі стіни,
А на душі самотність й пустота,
Уже ніщо тієї пустоти не змінить.
Тепер шукаю собі «п`ятого кута».
Неначе всі мене не пам`ятають,
Я для коханої та друзів просто зник.
Лиш тільки серце моє тиша та картає,
Зізнаюсь: не чекав такого я від них.
Годинами у тиші мій мобільний,
На електронку більше жодного листа,
Хоча, тепер, я як ніколи вільний,
То може це все сталось неспроста?
Адже я вільний від чужого впливу,
Я вільний думать - це мені урок .
Я бачу як зникають швидкоплинно
Оті примарні мої, сум`яття думок.
В такі моменти розумієш підневільно,
Що самота ця тільки іллюзійна мить,
І завтра знову, знову сам - стабільно.
Проте серцебиття мого не зупинить.
І доки серце моє вперто б`ється,
Я не зламаюсь, і не втрачу віру,
Шо скоро все це може й закінчиться,
І самота провалиться у прірву.
Годинник й досі тікає безжально,
Думки нещадно підривають ум,
Десять хвилин пройшло лише буквально,
А скільки вражень. Скільки сірих дум?
Уже і сонечко сховалося за обрій,
Все стало сірим і прийшла пітьма,
А на душі так стало якось добре
І тих думок страшних уже нема.
На все на світі Божа воля,
Тож думай чи плануй, та все одно,
На небі твоя вирішена доля,
Ще від народження твого колись давно.
І вже якщо судилося страждати,
Самому в сірих чотирьох стінах,
Ти знай: тебе так просто не зламати!
Тож ти забудь отой примарний страх.
Забудь його навіки і не згадуй!
Відкрий ти світу посмішку свою.
Звичайно ж успіх ще тебе не зрадив,
Тож ти не рвись стояти на краю!
Березень, 2013
