Прощальне
Особово безвекторне
Захлинаєшся словом, осліплий юначе:
«Ви віджили на світі і потрібно в утиль»,
І з зазнайством єхидним, із пихою кажеш:
«Ваші думи і пісні доїдає вже міль,
Відійдіть чи відсуньтесь, ми сядемо нині,
Лише нам вже рішати в чім і де суть і сіль,
Бо дитинство нам ваше аж оку відраза,
Босоноге, у ціпках, а бува, й в реп’яхах,
Блідолице чи й пухле - тотожність зарази
І не сите в помаді, не в усмішці – в сльозах,
У іржавих осколках, недоспаних ранках,
З болем в серці і в шрамах, з сумом втрат на очах.
Щось ви бачите сліпо, напевно, від віку,
І між нами вже ступор в розумінні настав …
Не живете по Фрейду, канудите світом
Що від нас, наче факел, у горінні постав»…
Так бажаю я, друзі, на заходу прузі,
Щоб хто зверху над нами, стан мій Вам передав……
