Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.04.2013 00:00Роман
Трагедія  Про кохання  Про казку  
30000
З дозволу батьків
© Тетяна Белімова

Ізольда - Трістан - Ізольда

глава восьма

роман-феєрія

«Дощами, літніми дощами
Тобі
В нестримнім горі, у нестямі,
В журбі
Несу свою любов-краплину.
Тримай!
І нашу ту останню днину
Згадай.»
«Дощами, літніми дощами» Наталія Святокум
Тетяна Белімова
Опубліковано 18.04.2013 / 16512

-         Трістане!

Не чує! Женуся за ним, задихаюся, хочу наздогнати! Гукаю і не чую власного голосу… Падаю… Підіймаюся… Біжу, не розбираючи дороги… Бачу його тінь… Тільки обрис, який тане в тумані, зливається із ледь рожевою смугою обрію.

-         Трістане! Молю! Благаю! Зачекай!

Срібляста смуга місячного світла… Темінь не така страшна, коли світить місяць… Широке дерев’яне ліжко. Сідаю на своїй половині. Марк спить. Його спокійне обличчя випромінює уві сні те, що він намагається приховати вдень під машкарою холодної зверхності – дитинну безпорадність і переляк перед життям. Мабуть, він не був народжений королем… Випадок долі… Фатум.

Він не пробудився від моїх криків… Він не пробудився від моїх криків? А служба – так… Чую, як перемовляються в коридорі перед опочивальнею, сторожко наслухаються…  Чекають… Запам’ятовують, аби зранку рознести палацом і містом нові чутки – поживу для розуму й тему для розмов.

Марк спить, а я – ні. Тихо встаю, підходжу до вікна, вслухаюся у звуки нічної тиші, вглядаюся у напівтемряву, поступово починаю розрізняти дерева паркової алеї.

Боротьба. Щоденна, довга й неозора, як ця ніч за вікном. Важка. Виснажлива. Двобій із собою. Тією своєю половиною, яка… яка кохає Трістана. Але я б не була коханою Трістана, якби добре не засвоїла його науку – ніколи не здаватися й не відступати. І от щогодини у притомності я підіймаю важкий меч волі і нищу свою другу половину. По краплі. День-у-день. Година-в-годину. Скільки років, місяців, днів?

Я втомилася. Почуваюся вкрай виснаженою. І навіть спати – немає сил. А жити… Нема і цього бажання.

Місяць, великий, обведений магічним колом блакитної недосяжності. Ні хмаринки у небі. Зірки. Такі далекі, яскраві й самотні.

Коли Трістан поїхав вигнанцем із Корнуелу, назавжди залишивши рідний дім, тільки тоді, коли його корабель перетворився на крихітну крапку й розтав на обрії, тільки щойно тоді я відчула, що безтямно кохаю його…

Це дивна насмішка долі чи закон життя, який для мене відкрився надто пізно, чи таким химерним було моє кохання, що лише на стятій голові я розгледіла волосся? Зараз пішла б за ним і на край світу, але не знала де той край, у якому тепер Трістан. Гувернал, його вірний вчитель, знав. Гувернал, його вчитель, строго відрік мені, коли була поспитала, чи нема якої звістки від Маркового небожа:

-         Забудь про нього і не вимовляй більше його імені!

Звісно! Забути – не вимовляти – не згадувати – при місяці й за ясної сонячної погоди – за будь-яких обставин – перекреслити – заретушувати – стерти – засипати уламками думок – знищити всі почуття й згадки. Але як?

Трістан… Трістан. Він був таким (принаймні для мене!) особливим і цілісним, живим героєм народних переказів, ясним, без жодної тіні сумніву, несхибним у своїй правоті і життєвій позиції. Трістан був цілісним! Він був воїном, навченим вбивати, суворим і витривалим, безжальним до ворогів – для всіх, та не для мене! За цим обрисом лицаря я розгледіла живе серце, сповнене кохання.

А Марк… Я відчувала Маркову слабкість, як свою власну… Всі його сумніви, поривання, страхи, хитання – усе це душевне сум’яття передавалося мені якимось дивним телепатичним зв’язком: він тільки розкривав рот, щоб звірити мені, а я вже знала …що. Марк і кохав, і не кохав мене, але точно потребував, як підпори – прихистку – даху – повітря – банальної щоденної їжі.

Я знала Марка і не знала Трістана. Я не знала Трістана аж на стільки, щоб сказати, про що він думає, якими є його плани на завтра. Він відкривався лише настільки, наскільки вважав за потрібне чи наскільки міг. Хтозна? Він мав дивну владу над усіма – і я не була винятком. Не відаю, чи підозрював він про це, але це був очевидний факт!

Чого Трістан не міг ані сприйняти, ані зрозуміти – це моєї не-свободи. Він не хотів бачити її і розрізняти, як даність, на яку я не можу вплинути. Не бажав визнавати, що моя доля мені не належить – її вирішили – так склалося – такий у нас був звичай – чоловіків обирали батьки – нічого не можна було змінити.

Вибір і воля – насправді, позірні й голослівні. Ми обираємо – нас обирають? Ми обираємося! Ми віддаємося долі! Я не могла змінити свою. Він не міг нічого змінити у моїй.

Коли я чула ці його слова, які ставали інколи вимогою, частіше – благанням, болісним і безрезультатним, вмовлянням – натяками, очима, жестами, обіймами, поцілунками:

-         Втечемо! Із цього палацу! І цього королівства! Для нового життя!

Так от, коли я чула ці слова, які він перетворив на замовляння (яке проте не діяло) – все у мені хололо… Надто слабка, щоб повстати… Надто залюблена у ці розкоші, щоб жити у злиднях… Надто слухняна дочка й вірна (тут не можна не зайтися реготом!) дружина, щоб кинути чоловіка. Надто Королева, щоб залишити трон… І це все була гірка правда, від якої Трістана крутило гірше, ніж від тої смертельної отрути, від якої я його колись порятувала. Від отрути були ліки, а на це – ні. Не було ні ліку, ні ради, ні жодного виходу. Справді, як добре… як добре, що …він поїхав.

Те, що маю його відпустити, знала від початку. Знала (чого ж не пускала?). Знала, що повинен мати родину! Знала, що має одружитися! Повинен кохати дружину, народити дітей… Знати й усвідомлювати – одне, а робити… то щось зовсім інше.

Діти… Марк теж хотів дітей. Безтямно. Чого вони всі збігали? Чого не трималися мого лона? Може, того, що були не-Маркові? Трістанові? Звідки мені це було знати, якщо я… я була з ними обома…

Лягла знову до ліжка. Накрила Марка. Сама теж укрилася. Я знала, що він знав. Хоч на суді нічого не довели, хоч він плакав і клявся, що вірить мені, і якби не єпископ, жодного б суду не було – я знала, що він все знає. Його очі зрадили це знання, від якого він сам бажав зректися – відмовитися – забути назавжди. І ще… він зненавидів Трістана… люто… скажено… Убив би, якби міг… Не зміг… Бо ж сам його виховував, як сина.

Намацала на грудях хрестик. Я обіцяла… На сповіді… Ніколи більше нічого не мати із Трістаном, навіть у думках… Хотіла проказати Отченаш, але замість цього …почала молитися за нього! Такого рідного і чужого! Такого близького й далекого! Такого єдиного і недосяжного…

Обов’язок. О! Я його знаю! Пам’ятаю про нього повсякчас! Повністю в його межах – чітко визначених законом, окреслених оцим невмолимим так-має-бути-бо-так-треба!

Я виконала свій обов’язок. Перед собою – Трістаном – Марком – шляхтою – моєю родиною – усім моїм королівським родом. Може, надто пізно… Але виконала.

Холодно. Дивно – літо на дворі, а мені так зимно. Ноги змерзли, дрижаки всім тілом. Це від почуття боргу честі, який… який я нарешті повернула.

Київ 17 квітня 2013
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.04.2013 Рецензії / Літературний твір
Романи «Двері в день» і «Жанна батальйонерка» Ґео Шкурупія — зразки експериментальної прози
22.04.2013 Проза / Роман
Ізольда - Трістан - Ізольда (глава дев`ята)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
ЛІРИКА
19.02.2013
О Сайя!
10.04.2013
Сходами
18.04.2013
Ізольда - Трістан - Ізольда (глава восьма)
29.10.2013
за течією (remix)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 117  Коментарів: 20
Тематика: Проза, роман, Ізольда, Трістан, діти, фатум, воїн
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.01.2014 10:07  © ... для Марина Моренго 

 дякую!!! буду старатися))

 28.01.2014 00:35  Марина Моренго для © ... 

Когда не нов сюжет, интересно искать новые оттенки или нюансы истории, смаковать речь автора, пропускать сквозь "нравится-не нравится". Все это получила. Игра с текстом в твоем исполнении, Таня, чудесна и виртуозна. Желаю еще большей "искусности" и в собственных сюжетах. Браво! 

 19.04.2013 10:40  Каранда Галина для © ... 

а я не сказала, що він був би хороший, якби це зробив. Я захищаю його сомнабулість... 

 19.04.2013 10:38  © ... для Каранда Галина 

відтягав за волосся - це дуже хороший і дієвий метод, якщо нема інших аргументів... тут з вами не можна не погодитися...
на жаль, Галю, я категорично проти насильства в будь-якій його формі... а чоловіки, які підіймають руку на жінок... ну, не знаю... ви під плінтус заглядали?.. 

 19.04.2013 10:34  Каранда Галина для © ... 

то його захист від дійсності... Причому - найоптимальніший для оточуючих. був би не сомнамбула - відтягав би її за волосся, принижував, зраджував на очах... 

 19.04.2013 10:32  © ... для СвітЛана 
 19.04.2013 10:28  © ... 

я нікого не виправдовую і на-чий-бік-не-стаю...
А в кінці - за законами жанру - всі понесуть справедливе покарання... Так що ставки жертв тут ні до чого... 

 19.04.2013 10:28  СвітЛана для © ... 

Ти хоч не ображайся!!!!!!!!!)))))))))))))

 19.04.2013 10:25  © ... для Каранда Галина 

Марк - сомнамбула... 

 19.04.2013 10:24  Каранда Галина для © ... 

а Марк? він - не жертва? чому, коли зраджуєть нас - то козли й сволочі, а коли ми, - то КОХАННЯ, що все виправдовує, і ВСІ мають нас зрозуміти, відпустити й пожаліти? 

 19.04.2013 10:21  © ... для СвітЛана 

дякую, Світланка! мені приємні і твої щирі слова, і твоя оцінка!))

про ти? забула?)))

 19.04.2013 10:20  © ... для Каранда Галина 

це було взаємне бажання... до того ж, ІЗ СЮЖЕТУ - НАПОЛЯГАВ ТРІСТАН! і навіть шукав таке місце - віддалений замок у лісі, якийсь прихисток. У Рильського, до речі... подивіться... хто там ініціатор...
Ізольда - жертва, ви б мали це зрозуміти, як жінка. 

 19.04.2013 02:12  Каранда Галина для © ... 

з Ізольдиного... Це ж її бажання здійсниться: хотіла жити з коханим - на, живи... 

 19.04.2013 00:12  СвітЛана 

інтригуюче))) Ізольда марить коханням!.. Бідна, утисненна обов"язками та чіткими правилами, та що там правилами?... - Несправедливим розподіленням життя! Жаль звісно і Марка, але що ж тут поробиш - коли ЦЕ КОХАННЯ!....
Справжнє, жагуче, безкомпромісне...
Ізольда просто безсила перед цим почуттям....
Епілог Наталії - влився, як струмочок в річку)))
Таню, ви - розумничка!!! супер))) перечитаю попередні глави при можливості! 

 18.04.2013 23:07  © ... для Каранда Галина 

тоді ще таке питання - з чийого кута зору? 

 18.04.2013 23:04  Каранда Галина для © ... 

ага!))))))) 

 18.04.2013 23:01  © ... для Каранда Галина 

Там є такий сюжетний хід! У одній версії! Але оскільки це було після того, як Ізольда вже покаялася, то Трістан клав між ними свого меча... Це була "Проща Ізольди"...
Як думаєте, вставити? Чи не варто? 

 18.04.2013 22:49  Каранда Галина для © ... 

прочитала. Написано гарно, почуття зрозумілі... шкода, що не можна ламати сюжету. Я б ту Ізольду вкинула в якусь халупку з Трістаном, заставила б заробляти собі на прожиток... тоді б стало ясно, чи справжнє то кохання... бо це ж так заманливо - плекати в собі печаль по комусь, користуючись пільгами іншого... 

 17.04.2013 22:22  СвітЛана для Каранда Галина 

і я перечитаю, обіцяю!!!!!!!!!!мушу бігти)) 

 17.04.2013 22:21  Каранда Галина для © ... 

у.... Таню, все перечитаю Ваше сьогоднішнє, але поступово, бо твори серйозні, а я лише похапцем поки, зайнята... поки пробіжуся по віршиках, а Ваше як буде достатньо часу...

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +50
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди