Не плач, не бійся, не проси

Не плач, не бійся, не проси

У долі зайвого прощення.

На дні чужої самоти

Ти віднайдеш своє спасення.

Цих днів буденних суєта

Заполонила світ до краю.

Чомусь на серці пустота,

Та я себе вже не картаю.

Розвій ті міфи, що колись

У пам’яті закарбувались.

Як ті мости, що розвелись

І так уже навік зостались.

І кровоточать рани ще живі,

Напевно, їм вже не загоїтись ніколи.

І як не дивно, але ми самі

Напророкували свої долі.

Ми так боялись запізнитись,

Щось не зробити чи забути, …

І немає вже причин, щоб злитись,

І що було, тому уже не бути.