Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.04.2013 20:45Літератори
Для школярів  Для студентів  
Постать Гната Михайличенка в контексті літератури українського модернізму
30000
Без обмежень
© Тетяна Белімова

Постать Гната Михайличенка в контексті літератури українського модернізму

Тетяна Белімова
Опубліковано 23.04.2013 / 16584

Гнат Михайличенко (1892 – 1919) – один із найбільш загадкових і талановитих прозаїків зрілого українського модернізму. Реальне життя його нагадувало існування багатьох Винниченкових героїв-революціонерів (скажімо, Мирона – головного героя роману “Чесність з собою” чи Якова – головного героя роману “Записки кирпатого Мефістофеля”): конспіративні квартири, паролі, явки, робота в підпільній друкарні, зрештою, каторга. Відоме багатьом тодішнім літераторам захоплення ідеалами комунізму обернулося для Гната Михайличенка не лише активною діяльністю в лавах “Української комуністичної партії (боротьбистів)” (редагував і безпосередньо видавав друкований орган цієї партії – газету “Боротьба”), але й ранньою смертю. Письменник був розстріляний у грудні 1919 року в двадцятисемилітньому віці чи то денікінцями, чи то іншою якою військовою силою, що вихором проносились у той час просторами України. Незначна за обсягом творча спадщина письменника була розкидана по тогочасній періодиці (лише “Блакитний роман” був надрукований посмертно в 1921 році окремою книгою), сьогодні вона так і не видана окремим виданням, розміщена в хрестоматіях.

Скромний обсяг доробку Гната Михайличенка не применшує його ваги й значення для української літератури. “‹...› Досвідчений, твердий, незламний діяч революції, підпільник і нарком освіти, видатний культурний діяч, витончений різьбяр в мистецтві – в “Блакитному романі” і в новелах був з Гната Михайличенка. Хто знає, чи не став би він удесятеро сильнішим тепер? Авжеж, не легко тоді було плести тонке мереживо символів та алегорій “Блакитного роману”, дуже неясного, дуже індивідуального, але будь-що-будь роману Революції, роману революційної України”, – такий відгук радянського критика Ф.Якубовського отримала творча спадщина письменника вже наприкінці 20-х рр. ХХ ст. На жаль, визнання з боку радянської держави було не тривким. В епоху становлення нового комуністичного суспільства на засадах авторитаризму доробок Гната Михайличенка вилучився з української літератури як такий, що не відповідав ідеалам соцреалізму. Сама постать письменника також була піддана остракізму за “неправильну” партійну приналежність. Повернення до континууму вітчизняної словесності відбулося на початку 90-х рр. ХХ ст., коли були перевидані спершу новели Г.Михайличенка, а потім і “Блакитний роман”.

Центральне місце в творчому доробку письменника займає повість “Блакитний роман”. Щодо жанрового визначення цього твору в сучасному літературознавстві немає одностайної думки. Серед запропонованих дефініцій – “міні-епопея” або “модерна епопея”, “поема в прозі”, “новела”, “алегорична повість у новелах-притчах” тощо. Все розмаїття жанрових визначень “Блакитного роману” випливає з його виразно експериментального характеру: надто очевидним є новаторство цього твору, аби він міг асоціюватися із традиційним епічним жанром. Зважаючи на пафосний характер твору, на  його хронологічні межі, особливості образної системи, очевидно найбільш доцільним є визначення “модерна епопея”.

“Блакитний роман” – це явище орнаментальної прози. Гнат Михайличенко у своїй творчості став предтечею цього літературного феномену. Саме він  запроваджує в художню практику виразно безсюжетний, “розмагнічений” прозовий твір. Витоки такої організації сюжетної канви у прозі простежуються в доробку ранніх модерністів періоду fin de sikle: наприклад, циклічний нелінійний сюжет новел “Сон”, “На острові” М.Коцюбинського. Але саме в “Блакитному романі” логічні зв’язки між сюжетними ланками майже скрізь опущено: автор спонукає читача самостійно відтворити смисловий контекст, перейнявшись настроєм твору, налаштувавшись на одну хвилю з письменником. Сюжет “Блакитного роману” – це не традиційна завершена оповідь про певну подію чи ряд подій з життя головного героя, а хаотичне зібрання уривків із нього –  від народження до смерті.  Ці фрагменти, на перший погляд, не пов’язані між собою нічим, крім власне особи героя. У тому, аби віднайти ключ до розуміння цієї авторської мозаїки, полягає чи не найголовніша інтрига твору. Утім, мабуть, раціональне тлумачення шедевру Г.Михайличенка – невдячна справа, тому що, висловлюючись авторськими парадоксами, “Блакитний роман” – ні про що й про все, про життя і смерть, про любов і ненависть, про революційний поступ і втому від нього, про великий світ і Україну. Кожен читач віднайде у творі “чарівника слова” щось для себе, близьке й зрозуміле тільки особисто йому.

Притаманні “Блакитному роману” асоціативність, недомовленість, сугестивність більш характерні для будови поетичного твору. На зв’язок епопеї Г.Михайличенка з поезією вказує також виразне лірично-суб’єктивне начало, рефрени, в ролі яких виступають як окремі речення, так і цілі абзаци: “Ваші душі були бігунами одної кулі: вони не могли існувати одна без одної і не могли злитися”.

Серед інших рис експериментаторської поетики “Блакитного роману” можна виділити умовний хронотоп. Очевидно, що події розгортаються в часі Г.Михайличенка: на це вказує наскрізний для твору образ революції. Найбільш значуща локальна прив’язка твору – це Єгипет періоду колоніальної залежності від Великобританії. Але більшість подій твору відбувається в Україні, де міфологічна суджена головного героя набирає нового додаткового втілення – Мавка-Іріс. Богемний дачний пейзаж змінюється картинами первісної природи, які, в свою чергу, поступаються урбаністичним замальовкам.

Із вишукано недбалою умовністю автор позначає й своїх персонажів. Головний герой обертається в межах займенника другої особи однини, написання його з великої літери підкреслює те, що він набуває ознак власного імені. Таке авторське “неіменування” центрального образу твору посилює його таємничість, підносить над оточенням: Ти не такий, як загал, уже тим, що не має імені, як всі інші. Так само експериментує Г.Михайличенко й з іншими персонажами “Блакитного роману”: ще одна “блакитна душа”, головна героїня твору, має лише ім’я – Іна; також центральний образ Чоловіка не має ні імені, ні прізвища, а лише партійне псевдо; таким же партійним псевдонімом звучить ім’я героїні Ясі.

Письменник експериментує і з композицією твору: замість усталеного порядку використовує зворотній, інверсійний. Так, відкриває “Блакитний роман” розділ “Інтродукція”, а завершує – “Посвята”. Із цього останнього розділу читач дізнається, що увесь твір – це спогади приреченого на смерть. Очікуючи на страту, оповідач, який функціонує в творі як займенник першої особи однини, що автоматично співвідносить його з авторською свідомістю, пише твір, присвячений життю головного героя Ти. Такий мемуарний характер “Блакитного роману”, що з’ясовується лише в його останніх рядках, моделює пересприйняття твору, його друге прочитання крізь призму цієї нової обставини. Водночас виникає враження, що герої твору, пойменовані як Я і Ти, складають одну особистість, представлену в такому роздвоєному варіанті. Оповідач ніби відсторонюється від себе, намагається поглянути на себе зі сторони, і для цього виділяє свій минулий життєвий досвід, попереднє життя в окремого персонажа Ти, водночас зберігаючи й свою свідому присутність в персонажі Я.

“Блакитний роман” – це твір, що приковував і приковує увагу дослідників через свій оригінальний, неповторний стиль, який є одночасно прозорим і затемненим, відкритим для безлічі інтерпретацій і герметичним, а також напружено еротичним, емоційно-піднесеним і надзвичайно колористичним. Говорячи про стилістичні домінанти цього твору, дослідники, зокрема, вказують на елементи символізму й імпресіонізму, а також декадансу, романтизму, експресіонізму, не виключаючи навіть сюрреалізму. Водночас деякі дослідники кваліфікують стиль “Блакитного роману” як сецесійний . Очевидно, таке стилістичне визначення щодо твору Г.Михайличенка є найбільш адекватним. Українська літературна сецесія поєднує в собі елементи символізму, декадансу, імпресіонізму, активно використовує досвід авангардизму, сюрреалізму. Будучи за своєю сутністю поєднанням непоєднуваного, сецесія суміщає в собі імпресіоністичну здатність оперувати найменшими нюансами й експресіоністичний умовний схематизм, романтичний оптимізм і декаданські занепадницькі настрої. Окрім того, цей стилістичний напрям зорієнтований на модерністську естетику краси, фольклорно-міфологічні прапервні. Отже, саме сецесія може стати найбільш точним визначенням стилістичної направленості твору Г.Михайличенка.

Найбільш очевидною стилістичною домінантою “Блакитного роману” є його символічна спрямованість. Один із найвиразніших символів-знаків твору пов’язаний із його назвою, вміщеною в ній кольоровою тональністю, яка формує внутрішні зв’язки та мотивує події модерної епопеї. Фрейм “роману”, як схема або канва жанрового означення прозового тексту, використаний у заголовку “Блакитного роману”, викликає багато тлумачень й інтерпретацій дослідників. Одні з них вважають, що слово “роман” у заголовку не може бути прочитане як жанр твору Г.Михайличенка: це визначення аж ніяк не можна застосувати до “Блакитного роману”, зважаючи на його фабулу, хронологічні межі оповіді, зрештою, обсяг. Інші вважають, що повністю заперечити таке значення лексеми “роман” було б не зовсім естетично коректно. Зважаючи на відкритість, поліфонічність твору та його художню дійсність (у творі постійно обіграється блакитний колір як наскрізний лейтмотив: наприклад, “Блакитна Іна. Іна блакитна”, “блакитні душі” тощо) реальною є можливість перефразувати його назву: “Блакитний роман” – “Роман про блакить”, де лексема “роман” виступає в дещо переносному значенні прозової оповіді про щось, подібно до схожої функції лексеми “слово” у назві твору “Слово о полку Ігоревім”.

Також вимальовується й інше значення заголовку твору Г.Михайличенка, пов’язане з лінією міжособистісних стосунків. Найочевиднішою любовною колізією, з якою асоціюється “блакитний роман”, є зв’язок головного героя з його нареченою Іною. Ланкою, яка пов’язує цих героїв, – блакитність їхніх душ, на чому наголошує сам автор: “В Твоїй душі була блакить стоячих вод, оздоблених блідо-зеленою ряскою, безмежних глибин холодних океанів, одвічної порожнечі” –, та, – “У Іни була блакитна душа . В її душі була блакить свіжого весняного неба . В ній був простір і міць вільного моря . В її душі була осліпляюче-яскрава сонячна блакить”.Водночас душі героїв становлять єдине, хоч і роздвоєне ціле – “як бігунки кулі”, які “не могли існувати одна без одної і не могли злитися”. У цій східній репрезентації поєднання жіночого і чоловічого начал в межах замкнутого простору кола вимальовується нове еротичне наповнення кохання. Герой перебуває в потойбічному зв’язку зі “своєї вигаданою Мавкою-Мрією”, яка з’являється восени з першими сутінками, лоскоче поцілунками падаючого листя і щезає разом із цигарковим димом. Іна ж “кохає зразу всіх”: “Інна заприсягнулася навіки – зробити для всіх те, чого вона сама від себе вимагає, – кохання . Щира, наївна Іна! В вирові боротьби розтопчуть тебе, як тендітну польову квітку кінські копита дикого табуна”. Можливо, що саме очевидний  потойбічний характер зв’язків героїв (поєднання коханців на рівні неусвідомлених кармічних структур, перша шлюбна ніч як обряд ініціації в смерть) є ключем до розуміння символічної сутності назви твору.

Водночас блакитний колір, заявлений у заголовку цієї модерної епопеї, є його наскрізним символом. Блакитний – не просто знак “одвічної порожнечі”, а передвісник смерті: мертва Іріс, з’являючись уві сні герою, вражає його “жахливо посинілою красою синього тіла”, Ганка – “смуглява дочка чоловіка”, яка ходить у хлоп’ячому вбранні свого покійного брата, “підперезавшись синьою стрічкою”, також трагічно гине, як зрештою і всі дійові особи оповіді. Очевидною є втаємниченість, затемненість, непрозорість цього символу. Автор, надкодовуючи створений ним світ таким кольором-символом, апелює до ірраціонального горішнього світу, вказує на його присутність, привідкриває таємничу завісу перед ним.

Утомлені персонажі твору Г.Михайличенка, які цілком відповідають декаданському канону смертельно знудженого життям героя, постійно балансують на межі буття й смерті. Занурення у вир революційної боротьби, що кожної хвилини може обернутися трагічною загибеллю, надає особливого значення, навіть насолоди усім їхнім вчинкам, стосункам. Відбитки есхатологічної естетики смерті лежать на всіх подіях твору: кожен проживає мить існування як останній епізод свого життя, і тому бажає надати їй особливої передсмертної естетики, яка найбільшою мірою пов’язана зі сферою еротичного. Кохання сприймається героями як остання насолода на порозі вічності. Воно дає прекрасне, неповторне переживання – єдиний вартісний подарунок, який здатне дати людині життя. Еротизм надає особливої вишуканості вмиранню героїв, а смерть кожного з них, підкреслює автор, є невідворотною. Згідно із філософією декадансу про дочасність усього земного Г.Михайличенко підводить кожного зі своїх героїв до останньої межі життя, повідомляючи у “Посвяті”, що і сам наратор стоїть уже на цьому порозі.

Цілком сецесійною ознакою є пишний єгипетський екзотизм “Блакитного роману”, поєднаний з українськими фольклорними прапервнями в єдине ціле. Найбільш очевидним втіленням цього симбіозу є Панна Мавка-Іріс, “дочка таємниць споконвічного”, “біловолоса царівна з пишною квіткою лотоса на голові замість корони, із смарагдовими очима й губами-жаринами, з гадючим тілом-вогнем”. Антинатуралістичність зображуваного в “Блакитному романі” пов’язана, в першу чергу, із сюрреалістичною візією Мавки-Мрії. Адже для героя ця його фантазія є реальнішою за будь-який доконаний матеріальний факт: він перебуває цілком у сфері свого підсвідомого, як, зрештою, і його мати, “смуглява єгиптянка”, яка “закохалась у сфінкса, що стояв ліворуч від дороги до великих пірамід”.

“Блакитний роман” – це дивовижний та химерний калейдоскоп звукових, зорових, тактильних вражень. Імпресіоністична палітра поєднується тут із сецесійною орнаментикою, схильністю до вражаючого зовнішнього ефекту. Поруч із легкими напівтонами фарб і почуттів автор використовує яскраві фарби й образи революції; ніжні, тремтливі звуки сопілки поступаються кулеметним чергам. Загалом така поєднуваність непоєднуваного є визначальною рисою твору Г.Михайличенка, сенс якої також можна звести до “двох бігунів одної кулі”, які не можуть існувати один без одного, але й не можуть злитися в єдине ціле. Ця антисинтетичність “Блакитного роману” найбільш інтригує і, певно, буде інтригувати й надалі читачів.

Київ 2008
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.04.2013 Проза / Роман
Ізольда - Трістан - Ізольда (глава дев`ята)
24.04.2013 Публіцистика / Мова та література
Сецесія як філософсько-естетична модель модернізму кінця XIX – початку XX ст.
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.03.2016 © Ольга Шнуренко / Літератори
Тарас Шевченко і кохання
09.04.2012 © Тетяна Чорновіл / Підприємці
Олексій Бобринський – граф трудівник
03.04.2012 © Тетяна Чорновіл / Літератори
Іван Нечуй-Левицький
01.04.2012 © Каранда Галина / Літератори
Остап Вишня
БІОГРАФІЇ УКРЛІТПРОЦЕСУ
02.01.2013
Літературна дискусія 1925-1927 років
08.04.2013
«Хронос» або дещо з сьогодення української фантастики
23.04.2013
Постать Гната Михайличенка в контексті літератури українського модернізму
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 1308  Коментарів: 6
Тематика: Біографії, літератори, Михайличенко Гнат, революції, Блакитний роман, феномен, еротизм, єгипетський екзотизм, блакитний колір
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.04.2013 09:46  © ... для Деркач Олександр 

я теж так думаю, Олександре! будемо переконувати! ПОЕТИ! ЗВЕРНІТЬ ВАШУ УВАГУ НА "БЛАКИТНИЙ РОМАН" - НЕ ЗАВАДИТЬ! 

 24.04.2013 09:45  © ... для Деркач Олександр 

і як вам? як вам Мавка-Іріс? загалом блакитна символіка?

 24.04.2013 09:45  Деркач Олександр для © ... 

там така метафорична подача і поетична мова, що поетам було б цікаво почитати))) 

 24.04.2013 09:43  Деркач Олександр для © ... 

просто на сплескі власної українізаціїї у 90-х, я багато цікавився укр.літ. початку ХХст. 

 24.04.2013 09:40  © ... для Деркач Олександр 

Олександре! Ви таки не тільки білявок умієте дивувати... Я розкриваю рот і знімаю хустинку... Ви читали "Блакитний роман"? Цей твір, по-перше, на маргінесі, більше для фахівців, а по-друге, він дійсно непростий для сприйняття...
Як там треба у таких випадках? Респект і уважуха... І ні слова про абрикоси! 

 23.04.2013 21:38  Деркач Олександр для © ... 

Ура)) а я читав Блакитний роман і це геніальна річ!!!Дякую, нагадали, на днях обов`язково перечитаю, бо зараз читаю Солоухина "Камешки на ладони" люблю таку літературу, типу записок, думок... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
27.03.2012 © Микола Щасливий
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.11.2014 © Серго Сокольник
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди