14.03.2010 02:24
-
1451
    
  7 | 7  
 © SASHA ROSSI

«Амелі» Продовження № 4

«Амелі» Продовження № 4

- Глибоке провалля… Навкруги стало біло, біло… Я вся в білому ступаю в нікуди… ще крок і я лечу у прірву. Мій політ довгий і нестерпний. Таке враження, що я ніколи не дістанусь до землі. Мене підхопило щось в повітрі, і тихенько понесло крізь білу імлу, яка наче павутина була скрізь. Ось так мене несло те «щось», доки та мла не розсіялась. Амелі була шокована коли помітила що спускається з небес в парі з Ангелом , котрий обійняв її ніжний жіночий стан. Вона, тільки що була в іншому світі , а тепер у супроводі з небесним охоронцем ступає на землю на котрій ще не була.  

Вана не розуміючи, що коїться довкола, звертається до ангела : 

- Скажи мені! Я жива, чи може… О ні , не вже я ніколи більше прокинусь. О Боже я ніколи не зустрінусь з ним. 

- Та не мовчи, прошу тебе, скажи мені де я і що зі мною… 

Ангел котрий увесь цей час дивився на неї уважним поглядом не зронив ні слова. Натомість підійшов впритул до Амелі, взяв її за руку, і повів її в глиб острова на котрому вони опинились. Вони пройшли крізь чагарники, опинившись біля обриву скелі. Далі ангел вказав на поселення котре розляглось у підніжжя скелі. Згодом він переніс Амелі до самого низу, в те саме місце де починались будинки збудовані з бамбука та пальмового листя. Амелі з ангелом йшли поміж цих будинків, але ніхто з оточуючих не звертав на них увагу. Більше того Амелі декілька раз пройшла крізь людей, і ніхто її не зупинив. Ступаючи за своїм провідником, вона помітила скупчення людей. Підійшовши ближче побачила, що на площі викрикує озброєний чоловік, який після кожної репліки показував рушницею у бік кліток, що були в сто метрів від зборища людей. 

- В чому наша сила? Прогорлав ватажок. 

- Сила наша в зброї. 

- В чому наша велич? 

- Велич наша в крові! 

- Вірно мій народе говорите! В кожного з нас, тече в жилах кров наших праотців, що своєю мужністю, відвагою, бойовим духом погубили не одну тисячу купецьких кораблів, сотні воєнних фрегатів та лінкорів. Ось саме тому продовжуємо справу наших батьків. 

- Слава нашим батька, прокотився клич по юрбі. 

- Брати мої і сестри, крім наших здобутків доля нам дарує нікчемних боягузів. І нехай вони почують , що їхні останні дні пройдуть саме на цьому острові. Їх чекатимуть муки та страждання , якщо звісно за них хтось заплатить чималі гроші.  

- Виведіть полонених. Один за одним на площу крокували в’язні. Вигляд у них пре паскудний, одяг давно втратив свій перфектний вигляд, він нагадував старе ганчір’я. На ногах і руках висіли кайдани, Кожний їхній новий крок увінчувався брязкотом ланцюгів. Від тієї картини Амелі стало моторошно, холодний піт пробив її тіло. Серед бранців на площі, вона побачила Алана, який стояв опустивши голову вниз. Коли погоничі змусили поклонитись бранців, він один не став на коліна. Тоді до нього підбіг пірат і що сили вдарив перекладом по спині. Зойкнувши Алан повалився на землю, від чого пішов регіт по табору. 

Бідолашна Амелі розгублено кинулась на допомогу йому. але вона нічого не могла зробити, адже вона була тільки невидимою тінню посеред реального життя, вона забула що її присутність тут це тільки випадок , а можливо і сон. У безвиході вона звернулась до ангела :  

- Врятуй його, благаю тебе. не вже ти не бачиш що він страждає? Ангел нічого не відповів, натомість Склав руки і почав молитись, Амелі розгубленими очима дивилась, то на Алана ,то на ангела і не розуміла що коїться. Та коли ангел завершив молитву,він підійшов до Амелі, став поруч і показав рукою на море. Там в далині, на морському полотні виднілась жовта цятка, з неї з’явився вогник і вже за мить виринув човен. Пришвартувавшись до берега, з човна вийшло двоє людей – монах в каптурі та пірат. Монах в каптурі підійшов до ватажка від чого навкруги запанувала тиша. Це була не випадкова зустріч, раз на пів року в селище до піратів прибував монах, який забирав з собою одного полоненого. В подяку за таку жертву, монахові доводилось сповідати бажаючих жителів поселення, о після чого він проводив Месу зчисленними молитвами. По вечірні юрба розбрелась по своїм домівкам ,монах же з ватажком підійшли до полонених.  

- Дозволь мені з ними поговорити віч-на-віч.  

- Добре розмовляй, але пам’ятай тільки одного ти вправ забрати.  

- Знаю Тібаре, я не порушу своєї обітниці. Монах підійшов до кожного. Оглянув і поговорив з усіма, окрім Алана. Підійшовши і до нього промовив: 

- Сину мій, я знаю твої тривоги, знаю які думки мучать тебе. 

- Та що Ви знаєте преподобний, облишити мене бо я втратив віру, а з нею втратив усе в своєму житті. 

- Вірно кажеш сину, втративши віру тебе Господь покарав, але він милосердний та добрий. Він зберіг тобі життя, він хвилюється за тебе. 

- Не смішіть мене, що ви знаєте про мене, про моє життя ? Тоді монах присів біля Алана і оповів йому як сталась його зустріч з Амелі, як він наважився їй запросити на корабель, і в кінці він описав до найменшої деталі події того дня коли потонула «Батавія». Алан вбираючи кожне його слово був шокований, як цей не знайомий монах міг все знати, звідки йому відомо? 

- Знаю тобі важко повірити в те що мені все відомо, тепер ти розумієш, що я і ти тут не випадково. 

- Але чому отче я. 

- тому, що ти втратив віру, тому що зійшов з правильного шляху, тому що ти забув про батьків, про друзів. Ти жив своїм життям, за що поплатився . - Преподобний, я зрозумів ці речі перебуваючи тут у полоні. Я згадував батьків, як мені хотілось їх обійняти, як я прагнув віднайти друзів, як я хотів їх познайомити з А… і тут він урвав мову. Схиливши голову на руки він замовк. в ту мить біль та туга огорнули його, відвертаючись від монаха хотів щоб його такого ніхто не бачив.  

- Сину мій, Господь милосердний, і Він любить тебе. Не журись вона жива і з нею все гаразд.  

- Хто жива, як жива, звідки ви… Але ні ви все знаєте . Монах підвівся і проказав: - поглянь сину ось в той бік де ростуть дерева. Саме в тому місці зараз перебуває Амелі з ангелом, саме Господь Всемогутній привів її сюди . Амелі котра все це чула та бачила підійшла до них. 

- Ось вона вже біля тебе на відстані витягнутої руки. 

- Отче це неможливо! 

- Можливо, у вас не багато часу тому не марнуй його, а я перекажу те що буде промовляти вона. 

- Пробач мене, прости що все сталось через мене, я не хотів тобі завдати болю та страждань. Хоч я тебе не бачу але дивним способом відчуваю твою присутність. Не знаю чи ти ще любиш мене, чи пробачиш мені. А я так хочу тебе обійняти… Амелі почувши такі слова крізь сльози мовила до нього: Любий мій, як я можу гніватись на тебе, я так як і при нашій єдиній зустрічі не перестаю тебе любити. Монах оповів слова Амелі, після чого додав: 

- вона знайде мене і в скорому часі ви зустрінетесь, тільки не забувайте про Того хто дає вам другий шанс. Пам’ятай. що любов є найбільшим Божим подарунком для вас обох. По закінченню слів до них наблизився ангел, який дав зрозуміти монаху та Амелі, що час іти. Ангел повернувся обличчям до Амелі і указав на дорогу назад. Вона ж на прощання подякувала монаху, підійшла до Алана, поцілувала його і попрямувала за ангелом. Хоч він не відчув справжнього поцілунку, але йому стало легше на душі. Скажете містика, ні це неймовірне чудо дароване закоханим, дароване щоб ті ще більшою вірою зберегли свої почуття. Амелі з ангелом, поверталась тим самим шляхом, Піднялась на гору, потім через чагарник і вже на березі моря з іншого боку острова здійнялась високо в небо. Потрапивши в знайому їй імлу вона прокинулась. 

to be continued…  

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.03.2010 14:44  Соломон => © 

Чудовий твір! Читається на одну подиху, і що саме цікаво уявлення не маєш про те, що буде далі. У цьому творі є своя харизма...

 15.03.2010 18:38  © ... 

ЛІДІЯ
Так я вірю в казку! Ви абсолютно праві...
P.S. І навряд чи я зможу дивитись на свій твір очима читача... хто зна.. пройде деякий час я забуду про цей твір і почну працю над іншим)
Далі буде...

 15.03.2010 14:48  ЛІДІЯ => © 

Хочу доповнити відгук, написаний мною 14.03.2010. Ви, SASHA ROSSI, пишете твір "Амелі" в жанрі казки так уміло, що в нього читачі вірять. А це вказує на вашу майстерність як автора. То чому б вам самим не переглянути написане очима читача, щоб зрозуміти його відчуття? Тим більше, що "Амелі", за вашими словами, надихнула ваших трьох друзів взяти до рук авторучку і почати творити.
Щодо вашого відгуку на мій коментар, хочеться сказати, я сприймаю весь твір "Амелі" як єдине ціле, а не даю аналіз окремим частинам, і кожен наступний коментар доповнює попередній, щоб довести думку "вірмо у себе, борімося за власне щастя, і тоді чарівна казка ніколи не закінчиться" до кінця. Ви ж, перебуваючи у ейфорії від процесу написання, можливо, не звертаєте на це уваги. Та пройде якийсь час і ви побачите значення моїх слів для вашого ж твору.

 14.03.2010 23:55  ЛІДІЯ => © 

Здається, ви не правильно зрозуміли мої слова, SASHA ROSSI. Ні в якому разі я не вважаю, що "Амелі" - це реальна історія з елементами фантастики. Ні! Але що поганого в тому, коли читач у вашому творі знаходить моменти, відчуті ним самим?
Ви так впевнено пишете, що "Амелі" лише казка, та при цьому радите всім, хто не вірить в чудеса, повірити в казку, бо вона щодня посеред нас. А що таке "казка"? Це твір про вигаданих осіб і події, переважно з участю фантастичних сил. Отже, рекомендуючи тим, хто не вірить в чудеса, читати казки, ви самі ж підштовхуєте їх до сприймання фантастичного як реального (у деяких випадках, бо не завжди фантастику можна сприйняти за реальність). Ось чому і виникло непорозуміння між нами. Отож, десь в глибині душі ви все-таки самі й вірите в казку, ще не до кінця усвідомивши це, оскільки пишете з такою любовю та захопленням про героїв.

 14.03.2010 19:55  © ... 

А я все таки скажу що "Амелі"таки є казкою... Хоч і моєї але казкою від написання якої я отримую справжній "кайф")))
Тому раджу всім частіше брати до рук казки і читати собі, дітям, та всім тим хто не вірить в чудеса)
Напер вибачаюсь за граматичні помилки в мої текстах , якщо керівництво сайту зробить опцію яка б дозволяла виправляти опубліковані тексти буду дуже вдячний...
Вірте в казку б овона щодня по серед вас...

 14.03.2010 18:51  ЛІДІЯ => © 

Чомусь у твір під назвою "казка" із захопленням вірять усі. На мою ж думку, ваша "Амелі", SASHA ROSSI, відтворює не казкові, а реальні події, які ми, заклопотані буднями, не хочемо бачити.
Слідкуючи за розвитком подій, зауважмо, що Алану, на відміну від Амелі, щастя у вигляді взаємного кохання подароване авансом, тому їх майбутнє тепер залежить від нього. Нерідко чуємо слова недавніх щасливих закоханих: "Не склалося, напевно, така доля". Пояснюючи значення цих слів, усю вину перекладають на другу половинку. Чому? Чому ж не починають аналізувати ситуацію з себе, може, саме вони винні? Чому так легко відмовляються від почуттів? Чому б не поборотися за них, за ту казку, яку власноруч творимо?
З кожним наступним рядком твору переконуємося, що справжнє кохання, як дар Божий, треба заслужити і втримати, бо нічого так просто в житті не буває. Ось чого навчає нас, шановний авторе, "Амелі".