Монолог
Ти чуєш мене?
Я звертаюсь до тебе
Мовчиш…
Не хочеш відповідати?
Та я і не чекаю відповіді.
У мене все ж монолог,
а не діалог.
Мій театр складається
з одного актора.
Театр абсурду, комедії і драми.
Театр кришталевих мрій,
Пластмасових ілюзій,
Повітряних снів.
Прислухайся…
Ти чуєш гучний дзвін
розбитого кришталю?
Так розбиваються
дорогоцінні мрії.
Ти помічаєш усю штучність
Та не справжність речей?
Це все марево ілюзій.
Чи відчуваєш себе сном
якого не пам’ятаєш,
Але знаєш, що він був.
Як реалії буденної мінливості.
Ти смієшся.
Я знаю…
Відчуваю.
Це і є комедія життя.
Я завершую свій монолог.
Закінчились думки,
Забракло слів,
Стихли відчуття.
