Нічна прогулянка
з рубрики / циклу «Крокуючи життям...»
Не спится мне. Такая лунность!
Еще как будто берегу
В душе утраченную юность.
(с) С. А. Есенин
Знову ночі такі,
Знову місяць у повні.
Й мої думи стрімкі,
Наче течія в повені.
На душі неспокійно
І так серце стискає,
В такі ночі постійно
Дикий сум підсупає.
Ясні зорі на небі,
Вийшов місяць з-за хмари,
Але я знов без тебе -
Вже не діють ті чари.
Вже немає любові,
Та й немає обіймів.
Наче в зрадливій змові
Почуття неспокійні.
От спустилася тиша
І цвіркун теж замовк,
Проте я не облишу
Тих печальних думок.
Із середини рветься
Дикий, ниючий біль,
І на серці озветься
Тих думок заметіль.
Повернувся додому,
Намагаюсь заснути...
Та усмішку знайому
Я не зможу забути.
Байдуже що без тебе,
Зупиню часу плин.
Місяць також на небі
Сам, самотній, один.
Відтепер я як місяць -
Сам один в небесах!
І не кожен помітить,
Ту самотність в очах.
І не кожна зуміє,
Цю прогнати печаль.
І ніхто мої мрії,
Вже не здійснить нажаль.
квітень 2013 р.
