до шістдесятиріччя
Білявим дівчиськом співала в п`янких лугах.
Всі посмішки сонця у душу маленьку вбирала.
У сни волошкові матуся несла на руках
й дороги дівочі снігами із цвіту встеляла.
Берізкою пнулась в безвітряну синю даль
і юність кружляла, як вітер в стрімкому танці.
Років, що минули, лищ крапельку, зрідка, жаль,
як жаль тих хвилин, коли спати хотілось вранці.
І повниться серце любов`ю без стін і меж
до кожного дня, що хранить безтурботно доля.
Як дану святиню — повагу людську несеш
і друзі так часто минуле, як рану солять.
У свій календар записує тихо дім
великі й не дуже, але такі рідні дати.
І ці — шістдесят, лиш привід зібратись усім,
щоб Вам довгих літ і сонячних днів побажати.
м. Кривий Ріг, 03.06.13
