15.06.2013 19:37
Без обмежень
386 views
Rating 5 | 9 users
 © Тетяна Ільніцька

Коронація слова - real feel, або як все було

Як все було? Цікаве питання? Чи питання, яке цікавить багатьох? Справді, як все було? Не лише там – у епіцентрі дії – дійства – вистави – фантасмагорії – карнавалізації, а й загалом? З чого все починалося?

Спершу, звісно, було …слово… Вірніше, слова, і ті, «що стали на папері сумними рядам», і ті, які засіли десь у голові й прагнули народження… Ті, яких «вітер не розвіяв в степу, як билину», а зібрав докупи у межах мого тексту. Власне, чого мого? Не такий він уже був і мій! Як сказала моя подруга, у цьому тексті сплелися історії всіх нас – випускниць філфаку ’99! Що можу сказати напевно, моєї життєвої історії тут нема… Можливо, якісь особистісні акценти (звісно, я у ролі авторської свідомості й від імені своїх героїв мала переживати описані ракурси), бачення, елементи світогляду.

Цей роман виник спонтанно. Задум для нього спершу виник у межах новели. Але… несподівано для себе я відкрила одну істину (можливо, істинну тільки для мене) – писати роман (великий прозовий дискурс) набагато легше ніж новелу (дивись, оповідання, есе, нарис – тобто, будь-який малий прозовий жанр). Те, що не сказалося/не відбулося у одній главі – плавно перетікає до іншої… і так до фінального кінця, який теж можна відтягувати (а потім ще й дописати пост-фінал, що я успішно й здійснила).

Цей роман також (цілком можливо), може, й не постав би зовсім, якби не …вишукане товариство нашого Порталу! Тобто ви, мої друзі! Ви підтримували мене – порадами й зауваженнями, критикою й похвалою! Ви надихали мене на подальшу роботу! Ви були моїми першими найвірнішими й найщирішими читачами! І за це я вам безмежно вдячна! Особлива подяка Тетяні Чорновіл, Наталії Святокум, Галині Каранді, Іринці (Іміз), Олександру Деркачу, Володимиру Пірначу, Лідії Яр, Олександру Новікову! Це ті люди, які були зі мною від першої до останньої глави! Окрему подяку висловлюю нашому головному редакторові пану Суворому! Моральна підтримка й віртуальна складова текстового простору – його заслуга. Дякую йому також за віру у мене, за те, що із розумінням поставився до прохання стерти текст (як ви знаєте, це одна із вимог конкурсу).

Чому постав цей роман? Про що він? Загальні питання, які також потребують невеличкого коментування. Щиро переконана, що кожен автор повинен писати те, про що він знає, бути, так би мовити, «у темі». Моя тема – жіноча проза. Мій тридцяти п’ятирічний життєвий досвід (на час написання твору) накопичив достатній заряд знань у цій сфері, якому (заряду) уже, певно, прийшов час втілитися у художній твір…

Але ось роман постав. Що робити із ним далі? Як діяти? Якщо ти автор-початківець, ці питання неодмінно виникнуть… Перший крок, спитати думку фахівців, тобто літературознавців. Серед таких моїх знайомих знайшли можливість прочитати мій текст Ірина Приліпко (літературознавець, викладач української літератури), Тамара Николюк (літературознавець, викладач української літератури), Віта Вітренко (журналіст, письменниця), Марина Моренго (перекладач, викладач німецької мови). Першою ідею «надіслати твір на Коронацію» озвучила Тамара Николюк і навіть скинула посилання на їхній сайт. Але найбільш авторитетним і, певно, остаточним став для мене вердикт мого дорогого вчителя Юрія Івановича Коваліва (про нього не варто нічого писати у дужках – це відомий усім Ю.І.Ковалів, і цим все сказано!): «Роман твій беззмістовний з точки зору історії української літератури, нема в ньому жодної оригінальної ідеї, загалом він ні про що! але… він цікавий і вартий того, аби бути представленим на «Коронацію»…».

Опускаю технічні моменти. Послуговуючись такою вигідною фразою (саме для таких випадків!), просто пишу, що пройшло півроку… Я перестала думати про «Коронацію»… Зовсім інші події і настрої заполонили мій всесвіт. Серед приємних приємностей був давно запланований приїзд рідні із далекої Австралії… Сльози радості від щастя зустрічі… Я на прогулянковому катері разом із своїми рідними австралійцями милуюся красотами свого рідного міста… аж раптом… на екрані телефону вхідний дзвінок з незнайомого номеру:

- Алло! Це пані Тетяна?

- Так!

- Ви подавали у минулому році роман на конкурс «Коронація слова»?

- Так! (зараз, певно, із сумом повідомлять, що, на жаль, твір мій не увійшов до числа номінованих… працюйте далі… зичимо всього найкращого…)

- Ви серед номінантів!

Ось три слова, які здатні змінити світ! Наблизити до відчуття безмежного щастя! Але, хіба, це можливо описати? У конфігураціях слів? Слайд-шоу? Картинках настрою?

I’M HAPPY! I’M VERY-VERY HAPPY!

Я ЩАСЛИВА! ЩАСЛИВА! ЩАСЛИВА!

Тим глибшим є почуття щастя, чим несподіванішим воно звалилося – увірвалося – вибухнуло – матеріалізувалося у твоєму просторі існування… Це закономірність? Якщо це так, то я помічу для себе! Для майбутніх творів, для подальшого життя: не шукайте щастя, дозвольте йому (щастю) самому знайти вас! Не програмуйте його! Не прогнозуйте! Це не матеріальна даність, це інший вимір нашого існування!

І ось понеслося… Купа анкет… Як же їх заповнити? Максимально вивірити на папері усі пунктирні точки мого особистісного портрету? Це ж прочитають люди! ЛЮДИ!  Люди, що прагнутимуть скласти враження про мене, як про автора…

А в чому я піду? У запрошенні чітко вказано – дрес-код: етноодяг або вечірня сукня. Із етноодягом у мене склалося (але я не хочу бути у вишиванці…), а от із вечірньою сукнею не дуже… Як добре, що серед моїх хороших знайомих є відома дизайнерка жіночого одягу Інна Кароль (не подумайте, це не творче псевдо! такі прізвища бувають у талановитих людей!), яка люб’язно запропонувала мені рожеву сукню, розшиту бісером і стразами зі своєї особистої колекції! (до речі, колекція одягу від Інни знаходиться тут – karolinna.com.ua!)

І ось він – довгоочікуваний день… Вся сяюча зачіскою, макіяжем і сукнею, на …12 см підборах (наша Таня вища за всіх, бо до її 168 см додалося ще 12 см… от і підрахуйте!), з’являюся у конференц-зал – місце зустрічі номінатів, де із жахом розумію, що я тут найбільш «розфуфирена леді», і якщо мені не випаде перша премія… згоріти мені від сорому…, бо навіть Тетяна Мельник, яку я відразу впізнала, і яка прибула аж із далекого Бонну, і то виглядає скромною гімназисткою у порівнянні із Тетяною Валеріївною… Йой! Мені вже гаряче!

Режисер добрих сорок хвилин товкмачить номінантам про порядок вручення, довго й докладно спиняється на тому, чого робити «ніззя!» за жодних обставин! Серед цього списку:

- не посягати на мікрофони ведучих!

- не брати слово без дозволу ведучих!

- не дякувати подружжю Логушів! (це вже така оскома й моветон! про них – ні слова!)

- не відходити від свого столика, особливо, коли оголосили номінацію, в яку ти подавав твір!

- не зчиняти ґвалту на сцені, як тебе (раптом!) не правильно або не коректно назвуть, або всучать не твій (а сусідський) диплом! посміхайся й роби вигляд, що все ОК!

- не питати про суму премій!

- жодним чином не затягувати церемонію!

Режисер викладає все доступно й зрозуміло, притрушуючи все легким ненав’язливим гумором. І все одно двоє чи троє номінантів не все зрозуміли… ряд уточнюючих питань.

Далі – реєстрація й роздача бейджиків… І ось мучительні півторигодини до початку церемонії… Куди себе подіти? Що робити? Як згаяти? Можна, звісно, піти у Пушкінський парк і подихати там повітрям на лавиці. Але я (а ви пам’ятаєте про зайві 12 см, які додалися до мого зросту?) вирішую, що нікуди звідси не піду… і як добре, що у моєму любому телефончику є текст «Самовчителя графомана» Антона Санченка. От, може, якраз і дочитаю? Але насправді, мій "realfeel"незбагненна й ірраціональна маркітність… перед стратою… хочеться подзвонити комусь рідному й близькому, почути підбадьорливі слова… Мені, дорослій тьоті й номінатці, …хочеться, щоб мене, як у дитинстві, хтось погладив по голівці й сказав, ЩО ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!, не залежно від премії – диплома – спецвідзнаки! Бо інтригу тут вміють зберігати до кінця… Ніхто із нас, номінатів, не знає, що йому уготовлено на сцені…

На церемонії спинятися?.. Ви бачили її завдяки інтернет-ресурсу. Всі ви підтримували мене й тримали за мене кулачки! І я відчувала це!

Оскільки моя номінація була останньою, я особливо не хвилювалася, коли оголошували попередні… Ось уже отримали свої відзнаки номінатки із мого столику – обидві відзначилися у дитячій літературі. Одна отримала диплом і спецвідзнаку за ліричний поетичний твір для дитячої аудиторії, інша статуетку (перше місце) за кращий кіносценарій для дитячого фільму (до речі, у «дитячих» номінаціях існують лише перші місця без других і третіх…)

І ось нарешті… На величезній плазмі вспливає червона номінація РОМАНИ… посилене серцебиття… прискорене дихання… як же довго представляють «дитячих» номінантів… йой! Пісенна пауза… Спецвідзнаки… Певно, зараз назвуть мене? Готуюся до бігу… Вже на старті… Ні? Ага! Дипломанти? НЕ НАЗВАЛИ? Нічого не розумію! Це якась помилка! Не може ж такого бути, що про мене забули? Може, у списку хтось допустив помилку? Абсолютна не готовність до премії – це не вигадка! Не удавана скромність! Не комплекс меншовартості! Просто, як літературознавець реально оцінювала всі слабкі й сильні сторони свого дебютного роману… Нічого особистого…

- Третя премія у номінації «Романи» належить…

Далі ви все знаєте… все бачили… (я ще не встигла поглянути на запис – цікаво подивитися, як я бігла на сцену)))

Щастя… Ейфорія… Таке буває! Це правдива історія з життя! Повірте, все викладено так, як було – відбулося у моєму житті! Я бажаю вам надихнутися цим прикладом і також простувати до визнання свого таланту! Я БАЖАЮ ЩАСТЯ ВАМ УСІМ!

Київ 15 червня 2013 року



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Культурна подія, Про мої мрії, Про прекрасне

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Вірш "На місці моєї публічної страти…" | Тетяна Белімова 18+». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Новела "Мертві квіти" | Тетяна Белімова 18+». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Тетяна Ільніцька.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.02.2014 01:46  © ... => Мальва СВІТАНКОВА 

Дякую, Мальво! Всіх агітувала тут - і вас теж! Беріть і ви участь! Там багато номінацій! Є - пісенна лірика)) 

 03.02.2014 01:44  Мальва СВІТАНКОВА 

Молодчина!!! 

 24.06.2013 15:44  © ... => Наталка Янушевич 

Дякую, пані Наталіє! Вам теж варто спробувати. 

 24.06.2013 03:18  Наталка Янушевич => © 

Вітаю Вас щиро!!! Натхнення!!! 

 17.06.2013 12:52  © ... => Сон Блакитного Сонця 

Вибач, Рею! Відразу не помітила твій комент!
Не сумуй - час на читання книжок знайдеться!
Замовляю тобі пісеньку позитиву!)) Програмну - для себе - тебе - всіх пробаперців)))! Так що натхнення!)) 

 17.06.2013 12:39  © ... => Володимир Пірнач 

Колего! Ви просто як ото "Собака на сіні" Лопе де Вега... 

 17.06.2013 12:37  Володимир Пірнач => © 

Без питань..
текст читається швидко, можна за дві години ковтнути.
А новий у шухляді, нікому його не даю, і сам не пишу)))))) 

 17.06.2013 12:33  © ... => Володимир Пірнач 

так важко ж їх перемогти, цих західняків!))
Я КП швидко дочитаю і відпишуся, ок?
А новеньке - ти ж казав... у шухляді? 

 17.06.2013 12:26  Володимир Пірнач => © 

Боюся не встигну дописати "ВО", можу не вложитися у розмір.
Як варіант ще раз буду висилати "КП"
:)
А що там зі Львовом?? 

 17.06.2013 12:23  © ... => Володимир Пірнач 

Дякую, я зрозуміла)) Готуй текст - до 1 грудня ще купа часу...
Постараємося перемогти Львів... 

 17.06.2013 12:18  Володимир Пірнач => © 

Да, але це неофіційно :)
Навіть так - це тільки моє..
І до тексту: Ні-ні, я в заключній главі так і написав, що прочитав тільки 16 глав і останню, вибачився, що не осилив усе, мотивував не моїми сюжетними лініями, але захоплювався подачею :) 

 17.06.2013 12:10  © ... => Володимир Пірнач 

йой! невже я спричинила такий тяжкий алкологльно-депресивний угар?)) Я НЕ ХОТІЛА!

хтось мені казав, що читав, але просто не коментував... то хто лукавий?))

дякую! дуже рада мати таких друзів!

ти - the next one... на Коронацію... а то звикли, жінок першими пхати!)) це - жарт!

А "жук" - це Вікуся?

 17.06.2013 11:50  Володимир Пірнач 

Гарно передала.
Але трохи злукавила.. Пірнач прочитав тільки перших 16 глав і останню :) ну ти ж знаєш..
Але вболівав щиро і психував і заливав у себе конь як.. скурив мабудь з десяток папірос поки тебе викликали.
А коли оголосили дипломантів і я не знайшов між ними тебе то кричав на всю хату (чесслово, жук не дасть збрехати).
Вітаю ще раз.
Ти крута! 

 17.06.2013 11:15  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

дякую, Іринко!)) це точно... forever... 

 17.06.2013 11:03  Ірина Затинейко-Миха... 

Ще раз вітання!!! Дуже-дуже цікаво перечитати ті хвилювання, які пережилися, та запамятаються на завжди... 

 16.06.2013 01:07  © ... => Мар Мишка 

Дякую!)) Щиро рада, що вас потішила!)) 

 16.06.2013 01:06  © ... => Ем Скитаній 

Дякую, Еме! Дуже приємно! Ви ж знаєте, завжди із захопленням читаю ваші твори!)) 

 16.06.2013 01:03  © ... => Олександр Новіков 

Виновата... Исправлюсь...
Допишу тебе, Саньок, будь спок!))
Дякую! 

 15.06.2013 23:09  Олександр Новіков => © 

А я всі епіграфи читав. І слухав =) вітаю ще. Порадію за тебе =) 

 15.06.2013 22:00  Сон Блакитного Сонця 

зараз кожен день після роботи працюю каменьщиком ..немаю часу і почитати..прочитав перші фрази.нічого колись же робота скінчиться 

 15.06.2013 21:50  Ем Скитаній => © 

а це набагато цікавіше...бо у мене чомусь відео без озвучки - племінник казав, що треба підключати до ящика, а я не вмію...отож прочитав з великим задоволенням! браво, Тетяно! 

 15.06.2013 20:11  Мар Мишка => © 

Вражаюче:) Цікаво було прочитати! Вітаю ще раз:) 

 15.06.2013 18:28  © ... => Деркач Олександр 

Дякую!
Побачили себе? Я про всіх пам"ятаю!)) Не думайте, що запишалася!)) 

 15.06.2013 18:27  Деркач Олександр => © 

Цікаво було читати - ЯК ВСЕ БУЛО)))дуже гарний опис, наівіть переживання передалися))) Подальших успіхів!!! 

 15.06.2013 18:09  © ... => Лана 

Дякую!)) 

 15.06.2013 17:41  Лана => © 

Все було чудово)))))))

 15.06.2013 17:21  Марина Моренго => © 

каюсь, досі їх не прочитала((((( 

 15.06.2013 17:21  Марина Моренго => © 

каюсь, досі їх не прочитала((((( 

 15.06.2013 17:20  © ... => Марина Моренго 

а Дімку в школі називали президентом... на доларах друкували (ти ж у курсі...), так що ми із одної зіркової родини... такої скромної... голлівудскьої...

дякую!

я до критики нормально ставлюся. тобто, сприймаю, якщо щось вважаю конструктивним - підправляю. так, скажімо, Ю.І. сказав, що акценти розставлені не до кінця - я написала ще 2 постглави)).

 15.06.2013 17:14  Марина Моренго => © 

Таня, написала чудово. у мене аж сльози на очах. виглядала неперевершено. діма сказав - це не моя сестра, це голівудська зірка)))
-знаю, як шалено калатає серце в такі моменти.
-пам`ятаю, як потрібен хтось близький поруч із "дитячим" заспокійливим.
-розумію, як ти чекаєш схвальних відгук про своє творіння, навіть, якщо знаєш про всі його недоліки і слабкі сторони, а критику дуже хочеш почути, але вона завжди трохи колить.
приємно, що згадала тут і мене. ось так випадкове слово перетворилось на творче псевдо, поки що.... погоджуюсь із словами Коваліва (без образ), але хочу додати - ти пишеш дуже душевно і наперевершеною сучасною українською мовою. а зачитувалась не змістом (він досить попсовий), а кожним словом. як ти ними граєшся і перекидуєш. це - твоя фішка!!!! 

Публікації автора Тетяна Ільніцька

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо