Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.06.2013 11:10Оповідання
Про прекрасне  Про життя  
Галя
30000
Без обмежень
© Дебелий Леонід Семенович

Галя

Дебелий Леонід Семенович
Опубліковано 16.06.2013 / 17428

Цілу ніч йшов дощ. Товсті, як канати, звивисті щупальця блискавок з силою розривали густу темряву неба, проникали в найвіддаленіші, найтаємничіші куточки, на мить ставало видно, і довгі химерні тіні робили невпізнанними подвір’я, сад з покрученими стовбурами яблунь і силуетами будівель. Хряскіт грому несподівано примушував здригатися все навколо. Справжня горобина ніч. Знову гуркнуло і здалось, що щось сіло на плече, тепле, мокре від дощу і вимагало прихистку, як тоді в далекі–далекі роки… «Це ти, Галю? Здрастуй! Частенько щось ти почала відвідувати мене… Незатишно на цьому світі стає тобі… Старість холодить кров, та й погода… зарядило, майже місяць дощі, то вдень, то вночі… Добре, погрійся.. і лети, ти в мені, як сонячний зайчик мого життя… І повинна бути там, серед свого племені, бо тільки там залишаться міцними крила, які зможуть час від часу приносити тебе до мене»…

Було це давно-давно… За розподіленням я приїхав в одне з напоєних гарячим сонцем сіл на Одещині. Після неозорих, рівних, як стільниця, степів моєї батьківщини, потрапив в справжню гірську місцевість: невеличкі простори рівного місця – і рипи (так тут називають круті впадини), яри, покриті дубами, заростями кизилу та іншими листяними, а на схилах - лани з мурахами-комбайнами, які дивом тримаються на колесах, снуючи вгору-вниз, час від часу вивільняючись від переповняючого їх збіжжя. А восени повітря наповнюється густим, ні з чим незрівняним змішаним (купажованим, як говорять винороби) ароматом яблук та винограду…

Пройшла зима з її лихими і гарними пригодами, (про які, надіюсь, колись розповім), весна з першими підсніжниками (до речі, їх зовсім немає в нашій місцевості, а є тільки проліски і крокуси, які зовуться брандушками), які я дарував тій, єдиній на все життя… Весна в селі – особлива пора: навколо краса, відпочивай, милуйся краєвидами, але ж зове давнє, землеробське, що струмує в кожного селянина в жилах – і починається робота.. В школі це була перша моя справжня трудова весна з усіма притаманними їй турботами..

Якось одного дня у майже літню спеку йшов стомлений додому, тяжкий, переповнений підручниками портфель здавався нездоланною ношею. Та нічого, ще зо двісті метрів, якось доплентаю… Раптом увагу привернуло тріпотіння крил і дикий крик птахи. Кричала якась пташина з воронових. Переляк і нестерпний біль чувся в криках, крила билися об гілки, звук тривожний, пронизливий, волаючий про допомогу – і нікого навкруги. Отетерілий, зупинився, стояв перед гарними високими воротами, кованими, ручної роботи з піками нагорі. Через металеві стрижні виднілося доглянуте подвір’я, на довгому ланцюгу по дроті бігав, пирскаючи слиною, великий жовтий бульдог, троянди похилили розквітлі голівки, бетоновані стежечки в саду… Погляд гарячково відшукував місце, звідки чутно було крики про допомогу. Ось вона, височезна, крислата черешня з товстенним гіллям, яке може вирости тільки за наявності гарного догляду, достатнього місця і благодатного ґрунту цих країв. Вгорі, прив’язана за ноги на мотузці билася пташина з закривавленими крильми і червоними, благаючими очима. 

- Є хто-небудь? – крикнув щосили. Мовчання… Ще раз… Нікого. Що ж це таке? Адже ж ще декілька хвилин і ця істота заллється, крик ставав все слабкішим…

В одну мить, вже й не пам’ятаю, як все це відбувалося насправді, перелітаю через ворота, помічаю краєм ока роззявлену від здивування чорну пащу, видряпуюсь на дерево, відв’язую мотузку. А ще через декілька хвилин ми вдвох вже заходили до кімнати, яку я винаймав у старенької бабусі Валі. Обдивився постраждалу. Це була найменша з роду воронових – галка. Вона була cпіймана господарем, мабуть, в момент ласування першими черешнями і повішена для відлякування інших воронових, які колонією поселилися недалеко в лісосмузі. Декілька сот метрів тягнулися їхні гнізда вздовж дороги. 

Кістки були цілі скрізь. Знайшлася у бабусі і сяка-така кліточка. Днів зо три Галя, як я її назвав, звикала до мене, а потім ми стали справжніми друзями. Вона виходила з клітки, летіла на шафу, а звідти блискала чорними зіницями, дивлячись, як я пишу конспекти чи продумую план дослідів на наступний день. Одного разу, бачачи, що я щось довго цим переймаюсь, а їй вже, певно, захотілося їсти, вона підлетіла до зошита і через те, що я машинально притримав обкладинку, їй було дуже зручно відірвати цілу сторінку, яку я перед цим довго і старанно занотовував. Після цього випадку я випускав її на подвір’я на волю, а сам ішов готуватися до занять. По закінченню роботи, виходив надвір - і, о диво, Галя, яка була зайнята своїми справами, зразу кидала все і влаштовувалася у мене на плечі. Поносивши її так раз чи два і зайшовши в кімнату, я вже був впевнений, що наступного разу вона зробить саме так, і ми підемо всередину, і я покладу її в клітку, де вже лежала улюблена їжа – дощові черв’яки і намочений хліб.

Навчилася напрочуд швидко говорити, але часу на навчання було обмаль, тому говорила вона чітко тільки: «Так!»

- Галю, а пам’ятаєш, я вже бачив тебе тоді, того дня, коли вродливий, середнього віку і весь сивий хірург сказав, що я народився в золотій сорочці тому що при падінні гострий камінь пройшов в міліметрі від артерії… Коли мене несли учні, з якими я катався на лижах, і перед очима розпливалися то жовті кола, то світлі, а то й зовсім чорні, я бачив тебе в сивому небі, ти літала і кричала… Жаль було мене?

- Так!

- От бачиш, а тепер я тобі прийшов на допомогу. Ми квити?

- Так! Так!

- А потім в лікарні до мене підходила медсестра з теплими і тендітними руками і дуже-дуже гарна і юна. Галю, а як ти думаєш, згодиться вона вийти за мене заміж, якщо я їй запропоную найближчим часом?…

- Так! Так!

І я задоволений лягав спати, щоб через хвильку, у яку перебігла ніч, іти до школи. Галя, скориставшись, що я забув зачинити дверцята, вислизнула за мною на вулицю і непомітно вже по дорозі всілася на своє звичне місце на плече… Що з нею робити в школі? Гурт зацікавлених негайно зібрався навколо. Галя спокійно дивилася на них, але, коли найсміливіший захотів взяти її в руки, злетіла на найближче дерево. «Все! - пронеслося в голові. – Прощай, Галю!» Задзвенів дзвінок, починався урок-консультація, перший цього дня і для мене… На перервах Галі не було видно ніде. Так у невизначеності і пройшов увесь робочий день. З тяжким серцем повертався додому. Раптом на півдорозі почувся шурхіт крил і я побачив на плечі… Галю!

- Це ти?

- Так! Так!

Відлягло і ми пішли разом.

З того дня до школи і назад ми ходили вдвох. Весь день Галя займалася власними справами, але як тільки я виходив остаточно з дверей, щоб іти додому, вона була тут як тут. Так ми і жили аж поки скінчилися екзамени, відгув випуск, було зроблено ремонт і наступила пора відпусток…

Поїхали десь кілометрів за п’ять від села, зайшли в лісосмугу.

- Галю, пора тобі летіти і відшукати свого нареченого, чув, що ви, як лебеді, обираєте пару тільки раз в житті і живете щиро і незрадливо. Це правда?

- Так! Так!

- Ну от і добре. А я повезу свою чорноброву і блакитнооку, найвродливішу за всіх до тата і мами… На оглядини…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.06.2013 Поезії / Вірш
Мить Принади
19.06.2013 Поезії / Вірш
Шум хлібів
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Про життя
16.06.2013 © Адам Буткевич
Пан Котський (Друге життя)
16.06.2013
Галя
21.05.2013 © Музичка Ольга-Леля
Візуалізація на життя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 256  Коментарів: 8
Тематика: Проза, оповідання, дощ, село, портфель, галка, птах
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.06.2013 12:32  © ... для Тетяна Чорновіл 

Пробачте! Це я повинен просити вибачення за нечітко висловлену думку. 

 17.06.2013 00:09  Тетяна Чорновіл для © ... 

Я авансів не роздавала!
Оповідання Ваше чудове, здавалося б звичайна життєва історія, але в кожному слові стільки тепла і людяності. Сподобалось...
Вибачте, якщо Вам вчулася якась іронія в словах мого відгуку... 

 16.06.2013 23:39  © ... для Каранда Галина 

Щиро дякую! 

 16.06.2013 22:18  Каранда Галина 

чудово 

 16.06.2013 19:48  © ... для СвітЛана 

Щиро дякую! 

 16.06.2013 19:46  © ... для Тетяна Чорновіл 

Щиро дякую за аванси! "Майстер?" - подивлюся в тлумачному словнику... 

 16.06.2013 14:33  СвітЛана для © ... 

Цікава історія.Гарно подана.
Дуже сподобалось!... 

 16.06.2013 12:42  Тетяна Чорновіл для © ... 

Дуже-дуже гарна історія! Аж потепліло на душі. Трішки Галю шкода...
Ви - майстер прози! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +4
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.03.2014 © Тая
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди