Алтей
(лікарській рослині)
У надвечірній бе́зголосі дня,
Безгомінь ночі дихає зорею.
Туманний блиск спесивого алтею
Безпристрасно лести́ться до стрижня́.
Холодна спека білих пелюсток,
Морозить жаром зверхності простої.
Животворить добросердеччям зброї,
З мілкої бездни квіткових пасток.
Приземлено підносячись у вись
Бездумно розмірковує про вічне.
Його простацтво па́перно-величне,
Окрилено чалапає кудись.
Та попри все, під ливнями роси,
Із чесним фальшем чорного сумління,
У корені цвіте перстом спасіння,
Цілюща істина чванливої краси.
