24.06.2013 12:09
для всіх
197
    
  6 | 7  
 © Микола Чат

Нарозхват непотрібний

Нарозхват непотрібний

Дорогою-доріг, я вознесусь униз.

Пекельний янгол, люципер із Раю...

Гріхів цноту́, мов одиночок зграю,

У Волі клітку відішлю поблиз.


В брудоті чистій, світла кіптяві,

Монах рогатий усміхнеться гірко,

Погляне сліпо, невиразно зірко

Й розтане у прозорій піняві́.


По тупику я упаду в Едем. 

В безвихідній надії: на увагу,

На мед гіркий, безалкогольну брагу 

І безтурбоття сповнене проблем.


Із золотого мороку світил 

Назустріч геть, пожалує марою

Провинний Святець. Помовчить зі мною.

І сумом щастя зазориться в пил.


Здивуюсь помірковано навзрид 

Що нарозхват усім я не потрібний…

Зверну назад, де вабить голос срібний

Шикарно, "в блиск", задрипаних Планид.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.06.2013 12:51   

Це просто шедевр..

 24.06.2013 14:25  Тетяна Чорновіл => © 

Знайомі відчуття! (( Майстерно і "в точку" подано, як завжди...

 24.06.2013 10:48  Тетяна Белімова 

Пане Миколо! Сумна ваша повість... Думки... Гіркота самоти...

 24.06.2013 07:43  Каранда Галина 

чудово - це надто мало, тут за сам останній стовпчик треба оскара давати, чи що там дають поетам?... заголовок шикарнючий... хтось у нас так каже... Печора...)))))))))