10.07.2013 00:20
для всіх
298
    
  5 | 5  
 © Ем Скитаній

Зозулеана...

Зозулеана...

я вже давно

зозулену лічбу

не чув.

мабуть,

лісів занадто мало...

нема кому

повідати журбу

і радість розділити з ким

немає.

підкаже хто

на скільки літ і днів

лишилося в житті моїм

кохання -

від тої миті,

як тебе зустрів

цілунком ніжним

літом у світанні.

чи довго ще

душі моєї злет

триватиме

в мелодіях від ліри?..

я у кохання

вірю як поет

і як поет

в безмежне щастя вірю.

...і засмутився -

я почув лічбу

гучним відлунням

у вербовім гАю.

короткий час

пророчий

у журбу -

утаємничив,

у собі тримаю.

там джерельце

у тим гаЮ дзвенить,

живий мій свідок

і стрункі тополі -

про те, що я

нічим не завинив,

коли відкинув

сумніви і болі...

на тебе я, зозуле, не подам

до суду, бо суди

усі продажні!

кохання ВЖЕ,

віддав коханій сам... -

тут помилилась

цього разу

пташка.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 10.07.2013 18:42  Тетяна Чорновіл => © 

Не вірте тим зозулям-вертихвосткам! Вірте своєму серцю! )) Вірш чудовий!

 10.07.2013 16:26  Володимир Пірнач => © 

Класно.
Дуже класно.
Плюсую.

 10.07.2013 09:40  Олена Вишневська 

Ваша лірика дуже легка. Мені подобається :)

 09.07.2013 22:23  Тадм 

зворушливо, щиро, тепло....сподобалось дуженько так :)
тільки там, де про джерельце, в слові тім, рос буква и проскочила

 09.07.2013 14:45  Світлана Рачинська => © 

І знову лірика) Гарна лірика!..