Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
20.07.2013 11:51Оповідання
 
30000
Без обмежень
© Адам Буткевич

Моє ім`я

Адам Буткевич
Опубліковано 20.07.2013 / 18112

  Навіть не пам`ятаю, коли я народилась. Не пам`ятаю, як мене звати. Лише пам`ятаю його... кожен раз він грає різну роль, тільки я та сама. Кожен раз він змінює своє ім`я і вигадує мені. Щойно до нього наближусь, а він зникає. Все починається знову, але він нічого не пам`ятає з того, що вже було. А я знаю. Хоча не пам`ятаю, як все почалося і не знаю, як все закінчиться, та все ж знаю: інакше не можна.

 Зараз я на краю висотки. Босими ніжками в білому платтячку йду по холодному, сірому бетону. Як я тут з`явилась? Моє волосся підхоплює вітер, він щось шепче на вухо, але я не можу розібрати. Сходить сонце, яке воно прекрасне. Розливається червоним кольором по обрію. Обрій починає горіти... З`являється він, благає мене зупинитися, він так близько. Але я не втримую рівновагу і падаю. Я бачу небо, як воно кидає мене на землю...

 Я не впала, просинаюсь в його ліжку, але його нема. Де він? Знову зник. Я чекаю його, п`ю каву...

 Ліжко, знову я просинаюсь, але це інше ліжко. Електрика якось недовірливо блимає з скляних в`язниць. Гілки б`ються в вікно, намагаючись відкрити його. І майже повний місяць здається допомагає гілкам, він падає на них і примушує ще сильніше битися об скло. Ось заходить він, називає мене знову якимось вигаданим ім`ям, каже, що потрібно тікати. Нас пронизує свинець, чорне гілля все таки добилось свого.

 Мене хтось приводить до тями, я в лікарні. Він лікар. Окуляри йому не дуже личать. Білий накрохмалений халат. Ненавиджу лікарні, тут люди збираються коли їм боляче, коли вони не витримують. Але це не та лікарня, це ще гірша лікарня. Тут збирають непотрібних людей, тих яких хочеться забути, не бачити і не чути. Він не може відірвати від мене погляд. Дивиться на мене, мов я картина Врубеля, можливо лише тому, що я божевільна? Йому боляче бути поруч, адже він хоче допомогти, але не може. Кожен день він приходить до мене, говорить зі мною. Я хочу щось відповісти йому, але не можу. Мабуть тут я на довго. Проходить місяць, два, три. Це нестерпно. Ці стіни пропитані запахом брому. Очі медсестер пропитані байдужістю, для них ми мов скотина в бійні, а вони наші кати. Лиш у мого ката очі сумні. Приходить медсестра, як завжди, дає пігулки. Ненавиджу цю гамівну сорочку, ці білі, мякі стіни. Я б`юсь об них, виснажуюсь... Сон, мене поглинає сон...

 Довкола нікого, біля моїх ніг тріскотить вогонь. За спиною шумить море або океан, як не було б, а обрій весь у воді. Хвилі легко наступали на каміння біля скель і відступали, обмивали його, повільно зточуючи їхні грубі, гострі контури. Знаю, повернусь колись сюди, а скелі будуть вже не такими грізними, вони будуть, мов химерні бульбашки, гладкі і круглоподібні. А якщо повернутись запізно, то їх уже не застати, від них залишиться пісок. Як цей пісок, що у мене під руками. Повний місяць освічував скелі і пісок відтінком ніжності і турботи, його відображення розчинялось у хвилях місячною доріжкою і зникало десь далеко в далині. Цікаво, він десь поряд? Чи шукає мене в морі? Знову чекання. Мов новий Робінзон Крузо, я відмічала дні рисочками на старій пальмі. Інколи, втрачаючи орієнтацію в часі, забувала, або навпаки, відмічала по декілька раз дні. Сьогодні дуже спекотно, мені погано, я горю. Безсонна ніч. Ранок, до мого берегу наближається корабель. Це він, це має бути він. Хтось випригує з корабля і пливе до берега. Він хапає мене, просить вибачення, цілує.

- Ти прийшов.

 Я посміхаюсь, очі заплющуються, хоча я не хочу, щоб вони заплющувались, тільки не цього разу.

 Я в ванній. Вода в ванній дивного, червоного кольору. Мої кісті навіщо я їх порізала? Невже, якась банальна сварка? Чи причина набагато більша, від мого життя? Незрозуміло та приречено... Він вибиває двері. Обкручує руки рушниками, несе мене, та пізно.

 Я в заповненій залі. Всі аплодують. Дивляться на мене. Чого вони чекають від мене? В моїх руках скрипка і смичок. Я вдягнута в червону сукню. Які незручні каблуки, треба їх зняти... Ось так краще. Він точно в цій залі, серед цих людей. Скрипка, мов сама, тулиться до моєї шиї, і я граю... Граю те що на душі. Тепер розумію, чому в моїх руках скрипка: інакше бути не могло. Зал в повній тиші, здається він навіть боїться зараз дихати. Я граю і шукаю його поглядом серед темряви...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.07.2013 Поезії / Вірш
Я просто боюся
21.07.2013 Проза / Нарис
Торгівці душами
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Оповідання
31.07.2013 © Музичка Ольга-Леля
Еrit in fides vestra (І буде по вірі твоя...)
20.07.2013
Моє ім`я
16.07.2013
Королівство дзеркал
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 109  Коментарів: 4
Тематика: Проза, оповідання, бетон, обрій, лікар, боляче, повний місяць, скрипка, тиша
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.07.2013 15:12  © ... для Марієчка Коваль 

Тут все цілком логічно. Потрібно просто уявити. Якщо не враховувати лопату, то не маю. Кажуть-брешуть. 

 22.07.2013 00:55  Марієчка Коваль 

Здуріти логічно було б наприкінці. це якщо думати однією п
івкулею мозку,але краще скрипка. Ви маєте справу з інструментами, ну не враховуючи лопату?кажуть, скрипка важко дається. 

 20.07.2013 11:52  Суворий для © ... 

Непогано... Вже краще... 

 20.07.2013 00:53  Каранда Галина 

класно. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
20.03.2015 © Вікторія Легль
01.04.2012 © Каранда Галина
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди