Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.08.2013 15:52Новела
Для дорослих (18+)  
90000
Для дорослих (18+)
© іміз

Свідок дощу...

"Я так млію за тобою, як ніколи ніхто не млів,
Так ся дивлю за тобою, що й не мушу казати слів.
Так сумую за тобою, як за волею в клітці птах.
І чекаю, і не знаю, чи ж то правда в твоїх очах.

Я так хочу до тебе, як до матері немовля,
Я так хочу до тебе, як до неба ота земля.
Всі на світі бажання, все, що маю, віддав би я,
Лиш би кожного ранку називати твоє ім`я".

Я так хочу до тебе... (С. Вакарчук пісня "Я так хочу...")
іміз
Опубліковано 01.08.2013 / 18293

Нервове постукування красивими, випещеними пальцями по краю стола, несвідоме погладжування силуету келиха, різке і часте споглядання на годинник – з усього видно: чоловік в нестерпному чеканні. Хвилини випинаються з-під мережива часу, не поспішаючи…Час милосердний до нього, (хоч подумки той і встиг понарікати на його повзучу меланхолійність) - дарує йому передзустрічні миті усамітнення, для уяви. Уява часом непокоїть більше за саму швидкоплинну подію. До уяви, на відміну, від прожитої зустрічі, можна повернутися…

Майже переконана – чекає жінку. Бажану жінку…А може навіть таку, яку давно не бачив, яка врізалася у спогадах таким помітним рубцем, що годі опанувати зараз статечному зрілому чоловіку свою виваженість. Зарубцювалася?! Хвилювання зрадить за мить?! Зрадить виплекану надію? Ні – його не зрадить, бо постане перед нею усією нагістю своїх переживань. Потаємних. Виплеканих. Хай всі зачекають свого суворого, успішного, самодостатнього керівника – перед нею можна обнажитись. Можна? Не осудить?! Розпряжеться, за власною згодою, із пут скутої лаконічності, бізнесової педантичності, закриє на якийсь момент – енциклопедичний склад у голові на ключ. І хай діється воля божа. Хай!

Впевненим ривком єдиним розстібає дорогий діловий годинник і ховає у внутрішню кишеню піджака – випадково коло серця. Подвійне – гуп…гуп…гуп… Цик… цик… цик… Навперейми, чи що? Він завжди колись у її присутності знімав годинника з руки – вона ж, мабуть, думала – символічно, зупиняє час. Він же своєю передбачливістю тверезою не хотів залишити на бажаному тілі у моменти забуття і нестримності бодай однієї необережної подряпини…

Рефлексивно поправив і без того педантично бездоганну зачіску, невідь для чого, пальцями провів по насуплених бровах, - на мою прискіпливу пильність за недалеким столиком у тій вранішній дивній кавярні, абсолютно не зважав. Оте прогладжування брів видалось мені зачісуванням тривожності, від якої і сам, певне, дивувався при всій своїй упевненості… Успішність і тривожність поєднані хіба у ньому? Скільки витривалості та наполегливості у цих непересічних рисах обличчя! І стриманості…

Мені стає цікаво прогнозувати…Спостережливість, якою наділено мене ще змалечку, ніколи не дає мені відчуття нудьги. Тому я не знаю відчуття самотності…

Невже це буде непристойне запізнення вередливої самозакоханої жіночки, яка втішатиметься чиїмсь втомленим роздратованим чеканням, аби нахабно впасти у кріселко напроти і надувати губенята, пильнуючи «его-корону» на легковітряній голові?! Чи все ж – хтось дійсно достойний його хвилювань?! Варіюю – хто би міг прийти за лічені хвилини у цю тиху, малолюдну кав’яренку у таку вранішню пору… А може, Він прийшов заздалегідь, щоби як слід посмакувати чеканням? Хм… Замислююсь. Відводжу свій зосереджений на незнайомцю погляд. Починається несподівано гроза. Бубоніння дощу додає і мені тривоги, нагнітає, наелектризовує це нестерпне чекання…Пахне чистим озоном крізь привідчинені вікна. Фіранки і собі захвилювались, тріпочучи… До робочої зустрічі мені добрих півтори години, тому я сама вже вичікую щось незвідане…

Нарешті двері кав’ярні розгойдуються від появи геть змоклої, дещо втомленої, наче з далекої спітнілої дороги, як на перший погляд, жінки, яка несміливо шукає очима якогось прихистку… Шукає його? Шукає, де б роздягнутися із мокрого наскрізь пальта, витерти бодай ті важкі намоклі пасма волосся… (Солідарна їй, як жінка, але чим допоможу їй одними лише спогляданнями чужими…) Вона вродлива! Сумні кутики губ видають глибину непростої особи, обрамленої в жіночність. Грацію. Шарм. Як напевне вона зараз пахне ОЧІКУВАННЯМ!!! Жінка, яка пахне очікуванням – пахне всім: вітром, морем солоним, вогким дощем, нектарним медом. Така жінка пахне вологим збудженням. Чистою справжністю. Такій жінці не потрібні жодні штрихи макіяжу – енергія хіті в такі миті зодягає її у незрівнянну природну косметику, кращу за бренди Шанель… Достатньо облизати засохлі від хвилювання губи – усе решту саме собою довершене. Запах очікування… Запах мимовільної вогкості там…Нижче животика… Запах жінки, спраглої дотиків…

Врешті чоловік із бентежними, до смішного, серйозними очима при такій оказії, налитих дитинним теплом, пригортає її до себе. Винюхує. Бачу, як повняться ніздрі нею… (Відчуваю сама майже цей запах) Мовчки…Геть мовчки, чомусь подув своїм теплим подихом на мокре обличчя, і ще, і ще, мов осушує його, гріє, прибравши прилиплі пасма русявого волосся зі щік, і далі винюхуючи рідність, давно не відчутої приторності свіжої, завмирає у цих обіймах. (Наче слайд не може перекрутитись – і для мене «презентація» для перегляду призупиняється. Милуюсь тим вичеканим мовчазним блаженством).

Так мало відлунюється слів! Але не дивуюся. Вони, певне, сильно поспішають, бояться розігнати мить єднання зайвими, тисячу раз сказаними кимось, словами…Говорять запахами! Поглядами! Ледь вловленими дотиками! Враз жінка після довгого шепоту підводиться і відходить у сусідню залу - тоді, як схвильоване збентежене обличчя чоловіка наливається підлітковою сором’язливістю…(Він і сором? Чи мені видалось, вигадалось?) Зала вібрує в унісон з ним…Світ вібрує в унісон цим шаленим бажанням, яким чомусь зараз бракує місця у цій кав’яренці маленькій… Він хоче її, хоче так запестити це запашне тіло, як ніколи нікого не хотів. Чи може кожен раз по новому ця хіть зявляється?! Хоче пестити вустами солодко-солоне лоно із присмаком медової дині…Серпневої, налитої сонцем…Без жодних застережень, вагань, заборон, умовностей. Байдуже. Брати «своє» - віддати навзаєм.

Відчуваю усю намагніченість повітря, врізане желейним добрим куском для цієї дивовижної пари. Від незрозумілої незручності хочеться підвестись і піти, не порушуючи інтимність їх мовчазної, приправленою шепотом, зустрічі…Весь персонал завмер і собі у вдаваній відстороненості. Всідаючись назад у своє мініатюрне кріселко, Вона ще більше ніяковіє. Він вперто стискає перед нею кулаки, відверто злиться вже, прикушує нервово губи, мнеться в уявних шовкових простинях, випиває синь очей оцих цнотливо-дорослих, що просвердлюють його напроти, б’ється об силу безвиході… І раптом нахиляється до її нижньої сумної губи… Тільки напівпоцілунок…Тільки не зворушити, не злякати, не зігнати цю мить – хай не втече ця остання надія із його губ…Хай і не вірить, що це поцілунок – лишень напівпоцілунок…

Вона плаче так щиро, мов ображене дитятко, і борідка так трясеться зморщено ранимо (їй личать сльози, є жінки яким личить плач) – сльози так бережно і делікатно злизує Він, мов живі діаманти (хвилююсь за нього, щоб не розплакався й Він). Дві руки через крихітний столик обвивають це сумне бентежне личко солоно-солодкої жінки. Невже забуття? Божевілля… Руки його сповзають нахабно під столик – Вона інстинктивно стискає коліна. (лякаюсь – хочу піти…і не йду) Сила і впертість керує тим серйозним чоловіком у ці хвилі, він вже далеко не розгублений, а може й не втрачав пильність ні на мить… Мереживо скатертини ховає від цілого світу вируючу хтивість їх наводненого бажання – такого палкого, якому немає слів…Шепіт, а насправді мов грім, долинає «Я хочу випити усю твою солодкість сліз…Там…зі святого Твойого лона»… Вона без білизни – геть без білизни. Невже зняла нещодавно у жіночій вбиральні – для нього, на його тихе прохання…


Схлипування все частіші…Схлипування? І його витончені руки, які заблукали у мереживі скатертини…

Стогін…Тихий вичеканий стогін насолоди у лічені хвилини, подавлений в глибині душі…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.07.2013 Проза / Мініатюра
На зламі реальностей...
04.08.2013 Рецензії / Кінофільм
І знову про Марафон
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Новела Для дорослих (18+)
10.08.2014 © Арсеній Троян
Безіменний песик
01.08.2013
Свідок дощу...
15.05.2013 © Кміть-Балицька Юлія-Анна
Гаргулія вечірнього міста
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 9 (9+0+0+0+0)
Переглядів: 213  Коментарів: 13
Тематика: Проза, новела, уява, жіночність, спогад, годинник, тривожність, чекання, жінка, погляд, інтимність
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.03.2014 13:42  Мальва СВІТАНКОВА 

Нагість переживань ! Чудово! 

 15.08.2013 19:31  Тетяна Белімова для © ... 

Ірусю! Насамперед вражає мова... Розкішна... Важко щось додати. Гра у стосунках чи стосунки, побудовані на грі? Індивідуальна межа прихованого й соромітницького, перенесена на загал, чи існуюча, не зважаючи на місце - обставини - оточення? Ясно одне - цим двом дуже-дуже гарно вдвох... А що ще треба для щастя? Взаємна присутність - близькість - доторки - ніжність. 

 14.08.2013 15:13  © ... для Володимир Пірнач 

хе))) нічого не знаходила - жодних флешок Пірнача...а не проти б таку знайти із кладом творів))))) дякую за оцінку) 

 14.08.2013 13:45  Володимир Пірнач для © ... 

Шикарно написано, дуже сподобалося.
В першій частині подумав, що ти знайшла мою флешку (поясню: у мене на флешці зберігалися всі рукописи і там є один текст дуже подібний на на першу частину, там де брови, годинник і теде.. але в прекрасну неділю я успішно загубив її і де вона тепер і з ким я не знаю..), але це таке..
Так от. Написано сильно, дуже написано. І перша частина затягнула, а коли почалися солодко-солоні дині то запал в мені звичайно загас.. Прекрасно намалювала, але як читач я цього не не сприйняв.. не моя тема читати про руки у міжніжжі і теде.. не знаю, напевно багатьом жінкам сподобається.
Але робота сильна і я звісно ж плюсую. 

 03.08.2013 14:22  © ... для Каранда Галина 

)))))) спасибі 

 03.08.2013 00:20  Каранда Галина для © ... 

та я розумію, що не буквально підглядали... суть навіть не в еротиці-нееротиці, суть в тому, що мені в л-рі треба не картинка, естетична, психологічна, емоційна і т.д. - мені треба якась цікава, неординарна ідея,несподіваний поворот чи погляд з несподіваного боку, щось таке, до чого б я сама не додумалася... можна взяти десяток таких пар, написати такий собі декамерон в цьому стилі, оснований на ньюансах і тонкощах зовнішніх проявів їхніх стосунків, тонко передати психологічні стани, зробити філософські нед...

 02.08.2013 14:44  Дарія Китайгородська для © ... 

Перфектно:) 

 02.08.2013 10:17  © ... для Каранда Галина 

Галино - це творча ідея, а не буквальне підглядання...Читаю зараз Ф.Фіцджеральда - і дивуюся, як письменник від власного імені так вмів проникливо та органічно входити в зовсім невластиві йому образи. Вочевидь - це справжня майстерність. Нам також варто сприймати твори одне одного не так особово... 

 02.08.2013 00:25  Каранда Галина для © ... 

сьогодні їхала на веліку з роботи, темно, з фонариком, ненароком висвітила парочку, що цілувалася... неприємно і їм, і мені... 

 02.08.2013 00:18  © ... для Каранда Галина 

))) спасибі за прочитання - та й я не підглядаю, ані не намагаюся вивчати спеціально психологію парочок, як Ви кажете,)...так сформувались "обставини слів")...інколи слова вилітають, незалежно від їх рівня чемності)... акцент все ж ставила не на події бажання, а силі відвертості і безбарєрності ніжних почуттів. Спасибі. 

 02.08.2013 00:13  Каранда Галина для © ... 

написано дуже майстерно, художньо, сподобалися оті психологічні вставки з погладжуванням брів і т. п. Та Ви ж знаєте, що я не любитель такої літератури. Я можу оцінити дуже високу літературну якість цього твору, але добровільно в реальному житті я такого не читаю). І підглядати за парочками теж не люблю) навіть задля вивчення їх психології)

 01.08.2013 23:06  Марієчка Коваль 

Не залишається ввідгук ніяк. Дуже класно. 

 01.08.2013 15:11  СвітЛана для © ... 

Надзвичайно тепла зустріч, і просто дивовижні спостереження)
Як на мене, то супер! Стільки емоцій!!! Автору ніколи, справді, не може бути самотньо!:)
тільки чудово! Така неймовірна подача) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +51
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди