Вірш
з рубрики / циклу «портальне»
Я вже наїлася віршів!
Своїх, чужих, - яка різниця.
Не через них мені не спиться…
Чужих розмов, образ, амбіцій,
Нездар, ПОЕТІВ-дефініцій,
Поетів – просто, й на трибуні,
У табуні, на шпильках, в чунях…
І видатних, і невідомих,
Близьких, далеких і знайомих,
Талановитих, і не дуже,
Улюблених, а чи байдужих
Мені…наїлася усіх…
Душі затоптаний поріг…
Я таємниць чужих наїлась,
Хоч в сповідальню й не просилась,
Нікому в дружбі не клялася
На перехрестях… хай їй трясця…
Не раз була камінням бита
За щирі спроби чесно жити…
Не раз горіла між вогнів…
Я вже наїлася віршів…
Писатиму, коли не спиться, -
Від них не в змозі відректися,
Читатиму, бо я ж ще тут,
В полоні добровільних пут…
Та не тягніть мене, будь ласка,
В світи свої… то – ваша казка,
У мене ж казка є своя…
Не пижусь я до солов’я,
То і не ждіть від мене співів
У такт… і, щоб там хор не вивів,
А я - скажу, коли захочу,
А не захочу – то й промовчу…
Та головне – щоб поза очі
Те ж саме, що і очі в очі…
Однак, це, мабуть, забагато
Прошу, руйнуючи загати.
На міцність міряю мости,
Хитаючи свої світи…
Що не відвернеться – те й є
Надійне, справжнє і моє…
Бо ж, як не дивно, є ще люди
Яким я вірю…й не забуду,
І йтиму знов до них сюди
Крізь тонни литої води
Й огиду до красивих слів…
Хоч я наїлася віршів…
Лубни, 4.08.13
