Тетяна Чорновіл Блукало літо по терпкій ожині...
Блукало літо по терпкій ожині,
Збирало світанкові сизі сни,
Про вирій ранні леготи пташині
Вплітало в мить зажури з вишини.
Поміж снопами зжатого колосся
Шукало все волошки запашні,
Дощем невтішним в бур’яні зайшлося
Й пішло кудись за обрій по стерні.
Стернею поколовши ноги босі,
Біжу за ним! Всерйоз чи жартома?..
Лиш вітерець, заплутавшись в волоссі,
Навіяв сум. А літа вже нема.
10.08.2013 00:30 Каранда Галина => © |
 гарно й сумно. |
09.08.2013 14:10 Деркач Олександр => © |
 Дуже гарна вплетена зажура...босими небезпечно, хтозна що там крім стерні... можна лише по своєму власновирощеному газону)) |
09.08.2013 12:03 Дебелий Леонід Семен... => © |
 Зачарований! Але ще ж і не осінь... |
09.08.2013 08:38 Тадм |
 Та ні, літо ще з нами, не сумуйте! хоча, якщо чесно, і в самої подібний настрій у серпні. гарний віршик :) |
09.08.2013 00:50 Ірина Затинейко-Михалевич |
 ах...щемно...зворушливо...тривожно...час спливає... |
08.08.2013 23:11 Суворий |
 |