Січовикам, що полягли під Хустом
з рубрики / циклу «Історичне»
Вони відлітали, як соколи,
Різко – і вгору.
І болю були пророками
Замкнуті гори.
І падало серце,
Кістки
Розбивало із хрустом.
І зорі брели навпрошки
Над розвінчаним Хустом.
Долина кричала,
І ліс
Відбивався гілками.
Землі було мало,
Вона пила кров річками!
І хлопці красиві,
Красиві такі,
Безвусі
Лягали над сивим, старим уже дідом, Хустом.
І замок лишень,
Вже давно прогорілий до краю,
Цілісінький день
Спокійно стояв над розмаєм.
За рідну таку,
Карпатську,
Зате – Україну,
Топили ріку
У крові впереміш з полином.
І всі полягли
У знедолене місиво правди.
І гори гули,
У неба питали поради.
Та ніколи небу,
Широкому небу країни –
Йому було треба
Приймати серця соколині.
