07.09.2013 15:37
для всіх
253
    
  4 | 4  
 © Ем Скитаній

де сонце в плинності хмарин

як оранжовий мандарин

недбало ронить світло в світ,

аж не встига останній цвіт

світ ушляхетнити красою


і листя ще не золоте

спадає зрідка де-не-де...-

у відзеркаленнях хмарин

блукає безліччю стежин

та осінь легкою ходою


і росплететься їй коса,

торкне серпанком небеса

і мов чаклунка молода

струнка, усміхнені вуста -

вмить стане дамою сумною.


пожовкла хилиться трава,

ховає стежки і слова,

під небом сказані не раз

про нерозлучності між нас,

про вічне сяяння кохання.


але у вітах біль прощань,

побачень далі у дощах

і щем від спогадів в душі

промінчик сонця залишив...

колише вітер лист осанний.


по місту йти мов через міст

сюди із відти, де був зміст

всього що було по сей час

і раптом зникло вмить, ураз

і наче час той на заклання.


а листя все вже золоте

спадає, швидко обпаде,

у відзеркаленнях хмарин

блукає безліччю стежин

ця осінь нашого прощання...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 08.09.2013 10:01  Тетяна Чорновіл => © 

Сумно, коли осінь - символ прощання!
А вірш красивий дуже! З бездоганним ритмом, з чудовою елегійною формою.
Навіть коли осінь сумна дама, все ж лишається звабливою чаклункою! ))

 08.09.2013 00:28  Тетяна Белімова => © 

Еме! Гарно! Метафорично! Як завжди у вас!))

 07.09.2013 19:27  © ... => Деркач Олександр 

...а пісня класна, задушевна.

 07.09.2013 18:23  Деркач Олександр => © 

Чудовий вірш, вражає стильною легкістю, яка притаманна Вам...

 07.09.2013 14:13  Світлана Рачинська => © 

Вперше читаю таке чуттєве прощання. І осінь, що порівняли з дамою... І її шляхетність... Просто граційність слів!... чудовий вірш.