Шок та стрес, хай їм грець
Оце нещодавно я розводила кисіль на шмарклях з приводу повернення до райських садів дитинства, про особисту територію невинності та інші ностальгічні марення, та оце зараз трохи відійшла й хочу сказати , що стурбована. Поїздка на Батьківщину тепер пов`язана з стресом.
Стрес я відкрила для себе в Парижі. У Києві його десять років тому і помину не було. Чи, може, я його не відчувала? Спочатку було не дуже ясно, що ж це таке. Який такий стрес в метро, якщо сів та максимум за півгодини - сорок хвилин з однієї точки міста дістався будь-якої іншої? Або що ж це за стрес при обранні напрямку для відпустки? Про стрес, викликаний запрошенням повечеряти в компанії нової подружки брата, я взагалі мовчу. Згодом з`ясувалося, що стрес, як холестерин, буває хорошим чи позитивним. Наприклад, якщо пробігти марафон чи купити диван. Та це не дуже прояснювало ситуацію.
З часом я вирішила для себе, що це — хвороба сучасного Парижа, у повсюдному поширенні якої підозрюю змову психоаналітиків та інструкторів йоги, бо без їх професійної допомоги вже мало хто може не те що перемогти цю гідру, ба просто сформулювати, що з ним відбувається.
Це — як шок у Києві. Дівчині хлопець під вікном квітами виклав: "Маша, я тебе кохаю", а вона — в шоці. Якби ж він написав: "Маша, я кохаю Зіну ", — вона знову там же. Або ось гречка подорожчала — в шоці вся країна. Сантехнік Петров прийшов на виклик тверезим — тож мешканці будинку №75-Б по вул. Ентузіастів де? Правильно: в шоці. Причому всі там постійно, практично без відриву від виробництва.
Втім, за останні роки стрес дістався-таки до Києва. Ба, навіть більше того, влаштувався та укорінився він глибоко. Ружени та Дар`ї Тихонівни з газетних оголошень вже викочують його яйцем.
А як же подив, сум`яття, хвилювання, неспокій, тривога, побоювання, обурення, чорт забирай, як? Можна подумати, у всіх дар мови відібрало. Залишились стрес, шок і негативно-позитивні емоції (в побажаннях чи в оповідках про пережите вони скупо резюмуються як кайф). І тільки деінде окремі естети часом відчувають себе глибоко враженими чи бігають зі зміненим виразом обличчя, а шкода. Прикро, бо ж кіно незабаром буде 4Д, а діалоги виродяться в лінійні.
Всі мої просторікування, звісно, суть марнослів’я, й їх не варто було б обговорювати, якби випадково, периферійним зором, не помітила статтю про те, що десь у Німеччині від стресу облисіли три ведмедиці. Мені стало дещо незатишно, і я почала цікавитись, чи немає інших жертв. З`ясувалося, що в Київському зоопарку від стресу помер павич... Звісно, серед павичів смерті від стресу трапляються досить часто, та все одно пташку шкода. Тим більше, що біда не приходить одна.
Одним словом, будьте пильні, стрес вже вбиває!
м. Київ, 14 вересня 2013 р.
