15.09.2013 01:40
для всіх
255
    
  3 | 3  
 © Ірина Червінська-Мандич

Я крізь твоє життя бреду, як Маґдалена,

Через усі порти, прихилля і станиці.

І яблуневий сад сподівано насниться,

Де юність ще така прозора, кришталева.

Пряду кужіль подій – танцює веретено,

І в комині вогонь похрупує дровами –

Так неосудний час ласує диво-днями,

Коли усе було уперше і знаменно.

Я виганяю всіх з душі, як Пенелопа,

І ритміка Сапфо насіялась у серці – 

Не стихне, не засне те гейзерове скерцо,

Не стерла марнота ще пам’яті акрополь.

І, може, ще якось переплетуться ріки,

Причалить у порту заблудла каравела,

Та кожного своя нить Аріадни вела,

І пильно стережуть за спинами злоріки.



14.09.2013.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.09.2013 11:49  баба Ляда => © 

Вірш сподобався, тільки останнього слова не зрозумів, даруйте! Мабуть треба розуміти як злі ріки? А так Чудово!

 15.09.2013 09:07  Дебелий Леонід Семен... => © 

Думок, думок! Та ще й прийшлось скільки згадувати... Чудово!