20.09.2013 00:11
для всіх
212
    
  5 | 5  
 © Чернуха Любов

Посадили вербу

Посадили вербу, понад берегом річки швидкої

І чекають плодів (може груш, що вродили торік?).

А вона підростає, від вітру не знає спокою

І під віти розлогі  ховається сонячний лик.

Наливаються світлом скупі, літом зсушені, роси.

Босоногим дівчам, ранок ступить торкаючись їх.

І хвилюється стигле, не зібране вчасно, колосся

За людську безтурботність, за примхи своїх і чужих.

Безкінечністю меж розподілені землі і води.

Та не кожен спромігся придбати, щось справді своє.

Як у віршах Тараса – трудяга не міг верховодить,

Так верба зеленіє, а плід до сих пір не дає.

Розпороли лани, розкурочили землю умиту.

Рахували добро, що вийде з летких насінин.

А насіння це – мрії, це наші зростаючі діти,

Як не встигнеш зросити, збираєш гірчак і полин.

Не зламай, не втопчи. Без любові не гоїться рана.

Серед рік, серед верб оживає співоча душа.

І далека планета домівкою людям не стане,

А свою берегти, як сліпі, до сих пір не спішать.



м. Кривий Ріг, вересень 2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.09.2013 12:39  Тетяна Чорновіл => © 

Добрі настанови у ніжних щемливих образах! Дуже сподобався вірш!

 20.09.2013 11:25  Володимир Пірнач => © 

Клас!
Дуже сильний текст.
Плюсую.

 20.09.2013 08:19  Тадм 

сподобалось

 20.09.2013 08:05  Світлана Рачинська => © 

І що людині потрібно, щоб це все усвідомити?... Сумно і гарно. Чудовий вірш.

 20.09.2013 07:32  Олена Вишневська 

Чудово!