А захмеліла осінь по калюжах
Бреде собі он босими ногами..
І їй чомусь зовсім-зовсім байдуже,
Що там подума хтось… чи ми із вами…
А ще уранці плакала дощами
Ревнуючи вітрисько - непосиду….
Пила коньяк… чи що там.. до безтями
Тепер бреде он, вся щаслива з виду…
Зайде у сад і впаде від безсилля
У мокрі трави золотавим листом….
Вітрисько ж ген вже полетів до гаю
І бавиться калиновим намистом…
