22.09.2013 21:25
18+
230
    
  5 | 5  
 © Оля Стасюк

Стіна дощу

Стіна дощу

з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»

Стіна дощу постала між будинками.

А злива йшла, і бігла, і пливла.

І всі дахи пропахли материнкою,

Яка вгорі, над хмарами, цвіла.

І сонце геть не сяяло між хмарами –

Воно десь спало ще у бур’яні.

Кружляли в небі чорні вири парами,

І відбивались у тремкій росі.

І дощ ішов – такий, як осінь плакала,

Як дикий вітер рвався із озер.

У небі хмари говорили знаками,

І дивний ранок тільки-но помер.

Він помирав. І задихався зорями,

І пил зірок врізався в димарі.

Брели народи – вимучені й зморені.

І тільки дощ сміявся на землі.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.09.2013 10:01  Тетяна Чорновіл => © 

Цікавий такий нахабний літній дощик! ))) Шкода, що ранок помер, Царство йому Небесне!
Своєрідний вірш! "Чудово" за своєрідність....

 23.09.2013 01:21  Наталія Сидорак => © 

Зараз таке життя, що тільки сміятися від безсилля і залишається... Вірш глибокий...

 22.09.2013 22:42  Наталя Данилюк => © 

Дуже гарно, хоч і по-осінньому журливо. Ранок, що задихався зорями - взагалі, супер!