Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.09.2013 12:53Оповідання
Про дитинство  Про батьків  Про минуле  
Одного літнього вечора
30000
Без обмежень
© Дебелий Леонід Семенович

Одного літнього вечора

Моєму дитинству

Дебелий Леонід Семенович
Опубліковано 27.09.2013 / 19340

Погожий літній вечір. У призахідному сонці повітря напоєне легкістю, щирістю, безтурботністю. Юрба дітей зібралася біля місточка через невеличку річку Арбузинку, яка мрійливо, неквапно про щось своє втаємничене дзюркоче до довгих, витесаних з суцільних гранітних брил колон, покладених горизонтально. Ті колони й були, власне, місточком, по якому можна було пройти тільки влітку, коли вода покривалася зеленим шаром ряски, де, розсікаючи і залюбки поїдаючи її, плавали впереміш дикі та свійські качки. Трохи позаду стояв щойно побудований сільською будівельною бригадою справжній міст, який білів новими перилами та високими биками-опорами. 

Але цей новенький міст мало цікавив малечу, вся увага була привернута не до такого рідкісного, але все ж незвичайного явища: посеред броду стояли два воли. Нагнуті напружені шиї, переплутані роги, які, здавалося, вже ніколи не можна буде роз’єднати. Підходити до них ой як лячно! Затопчуть! Ну що їм потрібно було вранці? Їхали дві гарби по сіно на поле та й заїхали на водопій навпроти одна до одної. Чи не сподобалися тварини взаємно, чи погляди не так пересіклися, але зачервонілися очі і, незважаючи на крики погоничів, кинулися назустріч у двобій. Та так і пробилися-протопталися до вечора, не помічаючи, як відтягнули від них гарби, як лили десятками відер на розгарячілі їхні голови холодну воду, що інколи допомагало, але не тепер… І ось тільки перед вечором вгомонилися, все ж таки потрібно додому: ось вони одночасно нахиляють голови, рвучко смикають врізнобіч – все. Похнюпившись, невесело тупають до ферми, де чекає їх незаслужена вечеря. Юрба деякий час проводжає знічених довгорогих, а потім повертається до річки.

Там, біля каміння мчать у радісному захопленні мальки та висовує чорну, оброслу зеленими водоростями, клешню рак. Як приємно сісти на теплий шершавий камінь, опустити ноги в прозоре літепло і бовтатися, піднімаючи аж до неба дрібні бризки, які усміхаються до тебе захоплюючою веселкою. Сміх срібними дзвіночками, тупіт босих ніг, крики і гамір будять тишу разом з голосами безлічі пташок в безкраїх очеретах на правому березі. Біля лівого ж, де зелена травичка, між численними стадами гусей плавають флотилії вітрильників, зроблених з половинок перлівниць, які шукати не потрібно, вони лежать просто під ногами. У воді між стовпами мочаться довгі стоси конопель…

Але що це? Десь здалеку зі сходу чується наростаючий гул, він все гучнішає, чіткішає і дітвора кидається врозтіч: по дорозі зверху вниз котиться рожево-біле стадо свиней. Це щось вражаюче і дивне! Більше п’ятисот голів, двох тисяч ніг несуться в нестримному пориві додому, де можна врешті перепочити від такої палючої денної спеки. Жодна не поверне вбік, не заверне до чужої обори, як інколи це трапляється з малими телятками, або й з дорослими коровами. Як організовано! Які ж вони розумні ці свинки, напаслися на кукурудзяному полі за декілька кілометрів звідси і – спати…

Незабаром з’явилася і череда. Повагом, відчуваючи всю важливість моменту і цінність вантажу, рухаються корівки. Ось і наша червона широкоспинна Марта. Теплими губами підбирає крихти хліба з рук, підходить до перил нового мосту (ось, виявляється, для чого зробили їх тато – бригадир колгоспної будівельної бригади), на неї вмощується молодший братик Володя і ми троє ідемо додому. Ну нічого, що десь з сотню метрів, але ж ногам, що не знали спокою цілісінький день, як-не-як, а відпочинок! То навесні можна було на ній проїхати з кілометр до лісу, там попасти нашу красуню біля залишків старої козацької церкви в заростях сверби, поласувати самому смачними пагонами цієї дивовижної рослинки… А потім, зручно сісти поміж мішків, вщерть набитих нею ж, та й поїхати додому.

А зараз наближаємося до подвір`я, чутно в порожньому відрі звуки перших цівок молока. Мама не раз розповідали, як в 1944 -1945 роках вони цілими днями орали і боронували степ небагатьма, що залишилися, корівками, в обід самі щось їли, Марта ж паслась лише в той короткий проміжок часу, а ввечері ще й годувала моїх старших братиків і сестричку. Небагато давала молока, але мама нізащо не хотіли її міняти на іншу… А той найсолодший в світі напій до цих пір медом на вустах…

Поки батьки пораються по господарству, можна ще трохи погратися в м’яча біля задньої стінки хати в десятки: малювалася лінія, м’яч ударявся об стіну, гравець в цей час робив оберт на триста шістдесят градусів і встигав після цього ще зловити м’яча з умовою, щоб він не доторкнувся землі… Сутеніє, але гра тільки набирає азарту, краєчком ока помітно, як починають нічне життя мешканці ночі. Безшумно пролітає сова, десь з даху ферми чутно її неодноразове «Поховав! Поховав!» , в запалі ніхто не звертає уваги: так же хочеться виграти. Підходимо до десяток… І в цей час з усієї сили щось тяжке і волохате вдаряється в голову, заплутується в волоссі… Кричать учасники гри, кричу я, на межі чутності ще чийсь писк… Прибігає біла, як полотно, мама… Господи! В моїй пшеничного колосся шевелюрі заплуталася летюча миша, своїми ногами-крилами б’є по щоках і несамовито разом зі мною верещить. Побігли за ножицями, зробили «операцію»: вирізали волосся, мишка через деякий час оговталася, змахнула крилами і полетіла далі полювати… Заспокоївся і я…

І ось вже сім’я вечеря біля хати… За столом, під височезною білою шовковицею, яка жива до цих пір…

Та треба поспішати, адже сьогодні було домовлено, що весь хутір (так називається куток села, де воно й започаткувалося) після вечері буде гратися в жмурки…

- Тато, мамо, а можна ми підемо пограємось, вже видно, місяць світить ясно, з ріжків стікає світло прямісінько на землю…

- Не можна, дітки, - промовляє мама. – Ніч. Он бачите, що сьогодні трапилося, а ще ж є і зінське щеня, воно ж як розсердиться, то не просто заплутується в волоссі, а задирає шкіру на очі… і тоді ти в повній його владі. Пам’ятаєте, як хрещений батько Василь з ним воював, коли воно на нього напало, але ж він у флоті служив…

- То ми ж теж немаленькі і нас буде дуже вже багато, та й до того ж ми будемо остерігатися!

- Добре вже, та тільки недовго…

Останніх слів уже ніхто не чув: залопотіли босі п’ятки і надворі справді стало трішечки світліше…

Яка ж то краса бігти ввечері по вогкій від роси траві: ноги невагомі, тіло розсікає прохолодне повітря без зусилля, місяць-чарівник усміхається з висоти, притягує до себе і вже ти не біжиш – летиш, як диво-птах з двома парами крил. Все співає, і неземне щастя розпирає груди. Як же добре, як легко і весело може бути на цьому світі! З висоти рогом націлюється місяць. Ось зараз я тебе дістану і покатаюся на твоїй крутій спині! Тільки розженуся, наберу швидкості! Піднімаю догори руки, хапаюся за слизький край, щосили дряпаюся догори… Бовть!... Поринаю з головою в калабатинку, що утворилася від автомашин після вчорашнього дощу… Жаль, геть трохи не вистачило сили, щоб утриматися на тому слизькому серпі, чи то, може, я декілька сантиметрів не дострибнув???

Кашкетами друзі ллють воду на голову, продираю очі, місяць глузливо поглядає зверху…Ба, я ж його зовсім недавно в калабатинці бачив, він сам спускався донизу, міг би дістати його й там, треба було тільки опуститися всього-на-всього лише на коліна…

Нічого, завтра я спробую ще раз! Згори все ж таки видно краще.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.09.2013 Поезії / Вірш
Хатинка з веселкою у димарі
05.10.2013 Поезії / Вірш
Постривай
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про минуле
12.10.2013 © Ольга Моцебекер
Без вести
27.09.2013
Одного літнього вечора
20.06.2013 © Адам Буткевич
Пан Котський (Частина третя)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 177  Коментарів: 9
Тематика: Проза, оповідання, міст, воли, юрба, мальки, свинки, череда, орали, колосся, річка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.09.2013 15:45  Тетяна Чорновіл для © ... 

Теплою хвилею прокотилася вдячність за такі славні роздуми! )))
Пишіть отам!!! Творчі підсумки будемо підбивати... в іншому з паралельних світів! )) 

 28.09.2013 10:00  © ... для Ольга Шнуренко 

Розчулений таким надзвичайно теплим відгуком! Щиро дякую за увагу і високу оцінку! Всіх і у всьому Вам гараздів! 

 28.09.2013 09:53  © ... для Наталія Сидорак 

Ви - майстер щонайтепліших коментарів! Щиро дякую! 

 28.09.2013 09:49  © ... для Тетяна Чорновіл 

Колись, підбиваючи творчі підсумки, теплою хвилею прокотиться: про моє оповідання схвально відгукнулася САМА ТЕТЯНА ЧОРНОВІЛ... Щиро Вам дякую! 

 27.09.2013 21:32  Ольга Шнуренко 

Ваше оповідання чарівне. Я майже ніколи не читаю прозові твори, а ваш твір навіть перечитувала. Згадала і своє дитинство також...
НЕ дивлячись на те, що це розповідь про особисте, стільки спільного я помітила...
Ви мене зворушили... 

 27.09.2013 16:48  Наталія Сидорак для © ... 

Гарно і по-дитячому тепло... навіть романтично якось) 

 27.09.2013 15:02  Тетяна Чорновіл для © ... 

Дуже гарно написано! Скільки дивовижних деталей зберігають дитячі спогади!
Чудово! 

 27.09.2013 09:08  © ... для СвітЛана 

Дякую! Ціную Вашу думку. Приємно. 

 27.09.2013 09:04  СвітЛана для © ... 

З привеликим задоволенням прочитала цей твір. У Вас прекрасне відчуття дитинства. Дуже цікаво. Тільки плюс. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди