Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.09.2013 21:41Новела
 
00000
Без обмежень
© Ірина Червінська-Мандич

Червона акація

Ірина Червінська-Мандич
Опубліковано 29.09.2013 / 19394

Я  - звичайний міський чолов’яга, яких більшість. Я люблю дівчат, пиво і «втикати» футбол, ненавиджу виносити сміття ввечері, бо дещо забобонний. У цьому повністю винна моя бабуся, яка строго наказувала мені на все життя не робити трьох речей: не одружуватись із росіянкою, не пити до усрачки і не виносити сміття на ніч. Якщо перші дві зауваги були мені зрозумілими на всі 100%, то філософія останнього правила дотепер залишається для мене загадкою. З плином часу це вже настільки перетворилось у звичку, що я вже й не намагався шукати в цьому якийсь прихований контекст. Я просто дотримуюся його і все, царство небесне моїй люблячій бабусі.

Та я збився на манівці. Я продовжу?

Так от. Живу я у звичайному невеликому містечку на Галичині, де всі подвір’я подібні, бо радянські архітектори, якщо й знали про розвиток архітектури, і суто для задоволення власної цікавості вивчали естетику класицизму, барокко, рококо, модерну та інших напрямів  світового мистецтва, то на практиці ці знання абсолютно не використовували.  А як їх використаєш, якщо в тому суспільстві ініціатива свідомо каралась? Якщо новітню архітектуру в той буремний час ідентифікували, як прояв прогнилих та соціально небезпечних проявів буржуазності, за котрі, як мінімум, світило п’ять  років каторги, і як максимум – відсутність навіть могили і повне забуття? Як було творити, якщо найкоханішого, наймудрішого, найдобрішого, та ще купа таких най-ів вождя пролетарського народу уся культурна Європа (і не тільки) знала, як «геніальну посередність» за Троцьким? Та Джугашвілі, як відомо, ніколи  не погоджувався з такою характеристикою своєї персони. Звідси й усі ті компенсаторно-захисні реакції його організму у вигляді присвоєння собі чергового військового звання, потреба обожнювання та поклоніння. Уже покійний (слава Богу!) Йосиф Віссаріонович не на жарт замахнувся на статус культурного явища, не те що діяча. Та скільки генералісимусів собі не присвоюй, а нутро людське від того не зміниться, бо плаский розум може видавати тільки пласкі думки та образи. От і маємо те, що маємо, як висловився одного разу наш перший президент. (Хоча ви і без мене знаєте, кому цей вираз належить.)

А що я маю? Коробку, а краще – собачу будку барачного типу з елементами совкового конструктивізму, бо інакше ці 30 квадратних метрів не назвеш (культурні сугестії Джугашвілі виявились заразними настільки, що вилились у цілу епоху з перверзійним надбаннями та недолугим спадком). Ви не подумайте, я не вибагливий, ні. Просто деколи хочеться іншого.

Та мені гріх нарікати, бо навіть у цій неодноразово клонованій бетонній коробці я маю все, що потрібно сучасній цивілізованій особистості. Я маю що жерти, і де спати. Моя конура обладнана, ну якщо не останнім, то хоча б уже звичним для кожного індивіда словом техніки. Я – типовий споживач продуктів сучасного виробництва, якими би вони не були. А що? Живемо лише раз, тому можна пробувати все. Яка мені користь від сьогодні здорового організму, якщо завтра я – потенційний претендент на саркому легень, бо щоденно, паралельно зі споживанням свого насущного хліба, вдихаю те повітря, яке спричинило появу озонових дір та парникового ефекту? Чи мало таких вчорашніх сорокарічних естетів здорового способу життя щодня відчужено дивляться з плаксидр на суєту скажених вулиць? Здуріти можна, мені теж скоро сорок!

Живу я сам. Може тому, що банально не знайшов свою половинку. А, може, ніхто не міг терпіти моїх звичок. Ні, я не розкидаю шкарпетки по закутках. Я педантично зливаю за собою в туалеті і навіть придбав спеціальний спрей, щоби замаскувати сморід після акту дефекації. Я навіть можу помити за собою посуд і ніколи на примушував жінку гріти мені обід. Зважаючи на ці риси, можна без перебільшення сказати, що я ідеальний. Та, вочевидь, слабка половина не любить простих чоловіків. Чим складніший об’єкт, тим цікавіше його вивчати та підкорювати. А що я? Я у цьому плані нудний і примітивний, бо чомусь завжди вважав, що жінка теж людина. Так, на жаль, навчив мене тато.

Так от. Живу я, живу в своїй однокімнатній. Ходжу на роботу на завод, як на зону, бо працювати доводиться від дзвінка до дзвінка за парканом, обмотаним колючим дротом та камерами, що спостерігають своїми воронячими очицями за вами з кожного стовпа. Це так власники страхують себе від можливих крадіжок. Дурні, їй-Богу! Ну хіба звичайний робочий буде лізти через паркан з відкрученим фланцем на спині? Це вже давно не ті часи, щоби виносити іржаві болти й гайки, і потім здавати їх на металобрухт. Нижчі класи тільки й це могли собі дозволити, і то лише з метою нашкребти на пляшку, щоб не вмерти від абстинентного синдрому. Зате на таких підприємствах завжди знайдеться певний контингент, котрим не заважають ні камери, ні колючки на дроті, бо вони звикли виходити через прохідну. Та є один позитивний момент – за останні десятиліття ландшафт околиць почали прикрашати дачі у стилі сільського хай-теку, які повиростали там, як гриби після дощу. Ви не думайте, я не заздрісний, ні. Та будувати могли б щось краще. А то знову – суцільна клонація. 

От так коротко я окреслив вам своє нудне та одноманітне життя. Бо воно дійсно нудне настільки, що всі дні зливаються в суцільний потік, з котрого вичленовуєш дати тільки тоді, коли заповнюєш робочий журнал. Я змалював, як міг, мій скромний побут, щоб ви побачили, що я нічим від інших представників сірої біомаси не відрізняюсь, бо так само не розумію, навіщо люди читають та ходять до театру. Мені достатньо тієї інформації, що продукує чортовий ящик з рогами, що затишно умостився на спеціальній поличці. Для мене він і вчитель, і клоун, і гід, і співак, і вчений, і політолог. Зрештою, телевізійний переглядач в наш час виконує чи не найважливішу роль у формуванні суспільної думки та моралі. І я вважаю, що це правильно. Для чого сидіти у бібліотеках, паритись над розумними словами у книжках, аналізувати пресу, якщо можна піти легшим шляхом? Телебачення – це хіт, це геніальна знахідка, бо воно за вас пережує і покладе до писочка усі світові істини. Ну і що, що трохи у викривленому контексті. Хто має мозок – хай фільтрує. А хто не має –  це вже його особисті ускладнення.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
29.09.2013 Поезії / Білий вірш
Перевертні
01.10.2013 Поезії / Любовний вірш
Надранок міцно сплять міста
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела
04.10.2013 © Бойчук Оля
Тебе це може вбити...
29.09.2013
Червона акація
25.09.2013 © Шкромида Іванна
На межі
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 140  Коментарів: 2
Тематика: Проза, новела, акація, філософія, Джугашвілі, совок, типовий споживач, ідеальний, примітивний, одноманітне життя, скромний побут
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.10.2013 08:30  © ... для Каранда Галина 

Я вже запланувала взагалі переписати усе, а цей матеріал використати, як вплетення в загальне тло твору)) та наразі є тільки задум, бо працюю над іншою новелою, яку, сподіваюсь, скоро викладу на загальний осуд))) 

 07.10.2013 02:59  Каранда Галина для © ... 

знайшла серед необговорених, ще й з проханням обговорити в передогляді...
а не знаю, що сказати. стандартно-цинічно дуже. останнім часом надто часто натрапляю на подібну мову, помережану отими "жерти" й дефекаціями. причому видно, що це ж не Ваша мова. Задум стилю зрозумілий, а от чи буде далі цікаво - залежить лише від сюжету. Я, якщо чесно, не люблю оцього реалістичного змалювання дійсності. Мені зигзаг потрібен якийсь непередбачуваний, моделювання світів, світоглядів і ситуацій... Заплановано таке на наступні глави?:) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
22.12.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди