ТРЕПЕТ ТОПОЛИНОЇ ЗАЖУРИ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Тополі небо збовтали вершками,
Світанку мить відчувши в вишині.
Не знаю, що втаїли, мовчазні,
Та холодно, так холодно мені
Осінніх хмар торкатися думками.
Думками в холодів щемкій палітрі
Шукати мушу тінь хитку тепла.
Знайду чи ні? Навкруг осіння мла…
А все ж про що крізь сон віконний скла
Тополі сходять трепетом на вітрі?
На вітрі й шибки пересуди кволі
Думки у безвість заведуть сумну.
Вже краще кави трепету вдихну
Й відчую серцем ночі дивину
В зажурі світанкової тополі.
