Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.10.2013 00:12Лист
Для коханої [для коханого]  Про любов  Про кохання  Про життя  
41000
Без обмежень
© Віра

Лист 1

Віра
Опубліковано 07.10.2013 / 19553

  Я щаслива. Так саме так. Я можу це сказати всім і стільки раз, скільки  попросять. І, можливо, в мене немає тебе, та я не засмучуюсь через це. Світ, що відвернувся та забув про мене, колись – це мене тривожило, не давало нормально дихати та думати. Та тепер усе не так. Усе змінилось, і я вважаю, що сама також змінилась. Надіюсь  на це. Адже я так цього чекала і стільки зробила. Тепер світ у мені бачить не мене. Правда, маска трохи тісна, та все ж, це краще, ніж відкривати себе для прямого удару і показувати свою душу всім перехожим. Я замкнулась у собі, та цього ніхто не знає, адже бачить те, що бачити хоче. Мене ніхто справжню не знає. Іноді виникає таке враження, що я сам себе також не знаю, та це, напевне, тому, що ще не привикла до нового свого образу. Це нічого, головне, що так мені добре. Що так – я щаслива. Вільна, як птаха. Роблю кроки, котрі сама вважаю за потрібні, без втручань будь-кого в моє життя. Сильна, намагаюсь бути, тай з допомогою маски, така і є. Впевнена в собі. Точно – я вільно рухаюсь по житті, впевнено та твердо роблю дії.

  А ти як? Я знаю, можливо, щось, колись та відчувала. Та не бери того близько до серця. Усе давно пройшло. Не переживай. Я не давала знаків, оскільки мені подобалось спостерігати за тобою з того боку, де стояла я. І не хотіла що б ти кудись переміщався, навіть ближче до мене. Любила спостерігати за тим, як міниться твій зеленувато-сірий колір очей на сонці, як ти усміхаєшся, як засмучуєшся. Любила дивитись коли ти зосереджений над чимось, працюєш. Коли ти просто дурачишся з друзями. Коли заплющуєш очі від задоволення. Коли випускаєш клубки диму, курячи сигарети. Як ти намагаєшся щось зробити, а воно все валиться з рук, в такі хвилини я бачила твоє розчарування, ледве стримувалась, щоб не підійти ближче, та добре, що того не робила, бо ти сам знаходив вихід і йшов впевнено вперед. Бачила як тебе кидали та як ти когось покидав. Бачила як ти «дозріваєш» душею, дорослішаєш. Ти також змінився. Та на тобі, на відміну від мене, нема маски. Хоча може ти її ще до зустрічі зі мною носив і далі не знімаєш.

  Знаєш, іноді я так хочу обійняти тебе, пригорнути зі словами: «Дурнику, ти такий…такий мій і такий нічий. Такий неповторний та вічно далекий. Такий недоступний та близький. Ти підтримував мене, сам про те не здогадуючись». Побажати тобі гарного життя і піти. Хмм. Хотіла б побачити твоє обличчя в цей момент. Напевне б здивувався, хоча…можливо, ти й так усе це знаєш. Можливо, ти б просто мене обійняв, сказав, що вже давно спостерігаєш за мною і відпустив. Тоді б напевне я здивувалась. Та цього не буде. Ти ж так далеко. Мені бракувало тебе, коли ти пішов. Та зараз я просто прокидаючись зранку, уявляю тебе сонного з неслухняним довшим кучерявим волоссям, що не слухається тебе, що б ти  з ним не робив. Як ти забуваєш, що ручка від чайника гаряча і вже в котре обпікаєш собі долоню. Стоїш босий, переступаючи з однієї ноги на іншу, бо плитка то у ванній холодна, а ти, як завжди забув взутись, охолоджуєш руку у холодній воді. Як ти кривишся від гіркої кави, та все ж цукру не даєш, ти ж любиш її такою.  Ти стільки речей робиш так, що це в мене викликає усмішку. Іноді я задумувалась, чи аби то не спеціально так у тебе виходить. Ех. Так далеко. Ти так далеко.

  Знаєш я так сумую за тихими вечорами, коли ти, сідав за фортепіано і награвав усім відомі мелодії Бетховена, улюбленого мною – Моцарта та інших. Як іноді награвав свої, з олівцем в зубах, підбирав тональності для красивого переходу. Як миючи посуд ти наспівував тихо, так щоб я не чула і лиш побачивши мене, переставав, думав що я не чула. А я так це любила. Іноді сидячи в іншій кімнати, тихо про себе, наспівувала, помагаючи тобі, так зачарованому роботою, що й вже забув, що співаєш уголос. Це так давно було. Мені так цього бракує. Мені так бракує тебе.

  Іноді я прокидаюсь уночі, і шукаю тебе на ліжку, не знайшовши піднімаюсь, та лиш ступивши на холону підлогу ступні, пригадую, що тебе тут вже немає. Так пусто мені одній в нашому будинку.

  Я стільки наговорила, що сама вже й забула про те, що хотіла сказати від самого початку. Я не жалію, і що б ти не думав, і що б ти  не робив, знай я ніколи не жаліла за ті хвили проведені з тобою. За хвилини щастя, хвилини тривоги, навіть страху за тебе. За увесь час коли ти  просто виходив без слова і я не знала, що, і де ти. За хвилини близькості, що так зігрівали мене. Ти був завжди коли мені це було потрібно, завжди підтримував, ніколи не кидав одну серед, хижаків світу цього. Коли я хотіла, що б мене ніхто не рухав, ти також був, просто був за стіною. І я відчувала це, твою підтримку. Ти ні разу не сказав, що розчарований в мені, на відміну від мене, коли я кожного разу кидала тобі всі свої незадоволення в обличчя. Ти не відвернувся. Просто мовчки підходив і обіймав, заспокоював, як треба було заколисував в холодну ніч.

  Тож я хотіла сказати тобі – Дякую. Я не можу виразити всі ті почуття словами, що відчувала до тебе. Та я вдячна тобі за все те, що ти зробив і чого не зробив, хоча можливо, правильно було б зробити. За те, як ти ніколи не забував про мене, навіть, коли біля тебе були кращі за мене й такі, що віддали б за тебе все. Ти не забував. Ти міцно тримав мене за руку, даючи знати, що не відпустиш мене ніколи. А тепер… Ти завжди повторяв мені, щоб я не здавалась, побачивши когось кращого в чомусь від мене. Щоб я йшла вперед, не дивлячись назад…

  Пробач, я трохи розхвилювалась, не зважай на сльози, вони зараз висохнуть. Я намагаюсь тримати себе в руках. Просто пригадала, як вчила тебе зав’язувати собі краватку. Пам’ятаєш? У тебе увесь час виходили вузли, які потім важко було розв’язати. Ти скажеш, що на початку я казала, що щаслива, а зараз плачу. Ні, справді, я щаслива. І за те, я дякую також тобі. Ти допоміг мені такою стати, підрости, знайти себе, чи краще сказати, пізнати себе, переосмислити себе. Знаю ти не хотів, щоб так все вийшло. Та я не виню тебе, нікого не виню.

 Буду вже напевне закінчувати. Хочу ще лиш сказати, я все пам’ятаю, я нічого не забула, тебе не забула. Ти є, до сих пір є у мене в серці. І думаю там залишишся на завжди. Ні, не переживай, я вже вмію жити й без тебе, просто так мені спокійніше і затишніше. Я надіюсь, що ти є тут біля мене. Правда, ти тут? Ти оберігаєш мене, як робив це ще за життя. Ой, вибач, знову плачу. Просто… просто, мені бракує тебе. Та я уже це казала.

  Прощай. Пробач. Дякую. Вірю. Живу.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.10.2013 Поезії / Вірш
№1 Спрагла за життям меланхолія
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Лист Про життя
12.04.2014 © оксамит
Лист у відповідь
07.10.2013
Лист 1
29.03.2013 © Дана Славонік
Давай намалюємо сонце
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.8 (МАКС. 5) Голосів: 5 (4+1+0+0+0)
Переглядів: 334  Коментарів: 5
Тематика: Проза, лист, враження, не переживай, розчарування, я так сумую, я просипаюсь, почуття, вмію жити
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 11.10.2013 15:40  Суворий для © ... 

Редагування доступне лише після опублікування 3 (трьох) публікацій.... 

 11.10.2013 15:23  © ... для Володимир Пірнач 

Думаю, що він в курсі)). Звичайно, тих кілька слів виправлю, я поки що не розібралась, як тут у вас редагування здійснюється). 

 07.10.2013 11:39  Тетяна Белімова для © ... 

Прекрасний твір! Як відпустити кохання? Є такий рецепт?
А сльози - це також шлях... 

 07.10.2013 11:29  Володимир Пірнач для © ... 

А він хоч сам знайє, що він такий класний? :)
Загалом непогано, от тільки слова типу: "просипаюсь", там кілька таких проскочило.
Може вичитати і позабирати їх?
Вітаю на порталі. 

 06.10.2013 23:53  Каранда Галина для © ... 

надто особисте, щоб щось казати... писати вмієте добре. вітаю на Порталі. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
29.08.2010 © Віта Демянюк
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди