Слова мені залишились і все,Нічого окрім слів - скупа розрада...Кривим розмитим почерком есеВиводить дощ по сірих автострадах.Під парасольку туляться вітри,Січуть в обличчя краплі, ніби струни.Зітри мене із пам`яті, зітри,Як вічність на табличці древні руни...Як захмеліла впевнена веснаОстанній сніг роздмухує у полі.Густої зливи сива пеленаСповила шовком пальці захололі.Похмуре небо ру́ном затяглось,Надуло щоки зморені старечі.Слова мені залишились - хоч щось,Хоч проблиски в холодній порожнечі...
нічого окрім слів - скупа розрада...це наче про мене(...Класно пишете))
09.10.2013 00:31 Каранда Галина
з заголовку подумала, що Ви залишили слова... а то - слова лишились з Вами... Сподіваюся, що то таки перебільшення, і крім слів ще є багато всього хорошого))))
Природа і почування ЛГ - суголосні. Як це часто буває, біль душевний передається небу - і ось уже: "Похмуре небо ру́ном затяглось, Надуло щоки зморені старечі"... Це сльози з очей чи біль неба? Усе сплелося... все змішалося...
