Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.10.2013 21:45Лист
Мелодрама  Для дорослих  Про життя і смерть  Про розлуку  
22000
Без обмежень
© Віра

Прощання

Віра
Опубліковано 11.10.2013 / 19695

Я помираю. Кожна клітина мого тіла помалу припиняє свій рух, своє існування. Я закінчуюсь. Буквально. Стараюсь не думати про це, намагаюсь відволікатись на будь-які прояви життя, мого існування тут. Часом просто забуваюсь і так якось добре тоді, я віддаюсь якійсь справі, що рятує мене поглинаючи у свій світ. Це єдиний вихід. Інколи задумувалась зробити щось більш радикальне, та все не вистачало духу. Шекспір все таки був правий. Боїмось ми незвіданого. Страх – єдиний ручник мого дальшого існування. Нічого не скажеш, ми стоячи на порозі вибору, вибору, який справді може щось змінити, боїмось зробити його і залишаємо все так як  було, бо так простіше. А хто його зна, можливо.

Не сумуй. Не сумуй, немає причини самого себе вганяти в стан відчуження та сірої реальності, лиш через те, що мене немає. Я завжди буду поруч, пам’ятай. Пишучи це, наче, бачу твоє обличчя, коли ти читатимеш: легке здивування переростає в злість невідання, а потім у розпач, перестань, не потрібно, адже нічого надзвичайного, по суті, й не сталось. Всього лиш не стало мене. Але поки давай не про це. Заплющ очі і постарайся згадати нашу першу зустріч. Пам’ятаєш? У моїй пам’яті збереглись усі деталі, кожна крихітна твоя усмішка, кожен крок, дотик, нотки голосу. Це одне із тих рятівних кіл, що мене підтримують. Це те, що не дає так швидко піти. Пам’ятаєш як мій Оззі (собака) розбив твою модель корабля, я ніколи ні до того, ні після інциденту, не бачила тебе таким. Як завжди легко дитячий вираз обличчя зробився несамовито напружений, злим, пам’ятаєш, я ще збирала уламки і казала що знайду такий самий. Ти заплющив очі,  розслабив обличчя, глибоко вдихнув і все, і на цьому закінчився твій вияв злості. А слова які ти сказав: «Всього лиш дерев’яна модель, всього лиш… Зате в мене є ти». Підвів мене, збираючу уламки, притулив, витер сльози вини, що нахлинули. «Є ти».

Зараз пишучи це я сиджу в нашій вітальні, дивлюсь на сад позаду будинку, помалу гойдається гілля дерев, наче, заспокоюючи мене. Згадую, як вперше ти привів мене сюди, в наш дім, яким ти був радісним та щасливим. Наш дім. Наша фортеця, де ми ховались від світу, від надокучливих людей та відчуття болю, яке, інколи, вони нам завдавали. Наш лазарет, де ми лікували свої рани, своє підбите відчуття життєрадості та віри в себе, собою. Я люблю тебе, я говорила це тобі, надіюсь, ти це пам’ятаєш. Не знаю для чого це написала зараз, просто … просто хотіла це сказати. А так як тебе в цей час немає в дома, то просто набрала комбінацію букв. Твоя кімната пуста без тебе, сьогодні я вже кілька раз була там. Просто стояла на порозі і дивилась в неї, бачила твою гітару в тебе в руках, твої книги, що гортаєш, твоє дзеркало, диски. Ти любиш себе, але не більше чим я тебе.  Надіюсь, ти скоро повернешся додому. Знаю, що не можу змушувати тебе залишатись увесь час лише зі мною, знаю, про твою любов до свободи, польоту, відчуття, що ти є кимсь важливим. Інколи, я ревную тебе до твоїх справ, до твоїх виїздів, зйомок. Це рідко буває, але коли я бачу новий сценарій, нові дзвінки, що пробуджують в тобі  нову іскру існування, нове бажання жити. Знаю, це твоя друга любов. Зараз я усміхаюсь, згадала, як ти розказував про перебування в Брукліні, такі емоції, такі надзвичайні переживання. Тоді я ще тебе на знала так як зараз, дивувалась. А зараз твої розповіді заражають й мене тими ж емоціями, що й у тебе. Я так хочу доторкнутись до твого волосся, занурити в нього руку. Вибач, відволіклась. Просто не бачила тебе вже п’ятнадцять днів, дзвінки по скайпу  не замінять твого перебування тут. Ти мені потрібен.

Вибач. Вибач, я не хотіла, що б все, вище сказане якось тиснуло на тебе. Ні! Зовсім ні, просто пишу все, що на душі. Не треба так усе переживати, просто, знай, що ти те, що заставляє мене рухатись далі, продовжувати дихати, думати, мріяти…жити. Моя радість, моя надія та моє щастя.

Можливо, пора перейти до тієї частини з якої почала. Я помираю, думаю, що ти не зразу все зрозумів. Не злись, недавно я дізналась, що прийде скоро кінець. Не говорила тобі, бо ти зараз не вдома, щоб не хвилювати, тай, не думаю, що скажу пізніше, бо не хочу, що б ти мене жалів. Не хочу, щоб ти все кинув ради мене, щоб міняв себе чи щось тому  подібне. Просто хочу провести з тобою той час, що залишився, ті хвилини, що ще не спливли у вічність. Пробач, що не сказала. Пробач.

Можна я тебе дещо попрошу? Будь добрий, коли вже все закінчиться, коли промине моє теперішнє, пропливу разом із буднями в минуле, не кидай нічого, не переставай жити, чуєш! Бо інколи в мене виникає відчуття, що ти можеш зламатись. Будь-ласка, зроби так, щоб зараз я помилялась. Ніколи не падай духом, не намагайся мінятись, це нічого не змінить. Думаю, що перший час ти сумуватимеш, можливо, навіть, надіюсь, що ти трішечки відчуватимеш мою відчутність, але не довго, не завжди. Не хочу, щоб я була причиною твого занепаду. Я ж ніколи не бажала тобі зла. Навіть наші нечасті розбіжності в тих чи інших ситуаціях не змушували мене до чогось подібного, в намаганні тобі дошкулити. Ніколи. Щоб не сталось, як би все те, що тільки гряде не закінчилось, будь собою, будь тим, в кого я закохалась, тим про кого зараз думаю, тим хто завжди буде моєю опорою та захистом. Щодо прохання, то, я прошу тебе закохатись. Закохайсь в когось, знайди собі нове «джерело твого натхнення». Віднайди себе ще в комусь, якби дивно з моїх вуст це не звучало. Я кохаю тебе і хочу, щоб ти був щасливий, не залежно чи в твоєму житті буду я. Закохайся, віддайся комусь, як колись мені, все: свої слова, думки, мрії, плани, дотики та поцілунки. Кохай!

Ти снивсь  мені вчора, як завжди сяюча усмішка на лагідному, так по дитячому, щасливому обличчі. Ми були разом. Ти обіймав мене, гладив  обличчя, цілував. Як я вже згадувала, мені бракує твоєї близькості. А сьогодні не могла заснути, пусті думки не давали спокою. Відчуття кінця все більше давить на мене. Майже усю ніч проплакала, не знаю чому, просто нахлинули такі відчуття цілковитої самотності, холоду, пустоти. Я так хочу відчувати тебе поруч, не призналась сьогодні тобі по телефону, що дико сумую, але це так. Ще кілька днів і ти приїдеш, привезеш букет, з дверей кинешся до мене в обійми, заллєш поцілунками, словами.  Потім ми довго говоритимемо, я закутаюсь в твої обійми і ховатиму сльози радості від твоєї присутності, а може від скорої розлуки на завжди.

У кімнаті вже стало темніти, я буду завершувати, не знаю чи щось змінить усе вище написане, я на це надіюсь. Намагаюсь не думати про скорий кінець та все ж … Ти приїдеш за декілька днів і навіть не здогадуватимешся, ти вернеш мені ту радість та світло, феєрію кольорів та тепло, що завжди супроводжують тебе. Як же ж я хочу своїми змерзлими пальцями доторкнутись до твого обличчя, занурити руку в світлі пасма твого волосся, відчути обпікаючий подих на своїй шиї та дотик твоїх рук. Уже скоро.

Любий, я так тебе кохаю.

Вибач, якщо я колись зробила тобі боляче. Пробач.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.10.2013 Поезії / Вірш
№1 Спрагла за життям меланхолія
16.10.2013 Поезії / Білий вірш
Пустота існування
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Лист Про розлуку
11.10.2013
Прощання
21.05.2013 © Музичка Ольга-Леля
Лише тому кому присвячено
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (2+2+0+0+0)
Переглядів: 1723  Коментарів: 1
Тематика: Проза, лист, страх, не сумуй, уламки, твоє обличчя, наш дім, бажання жити, кінець, пусті думки, я так тебе кохаю
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.10.2013 11:53  Володимир Пірнач для © ... 

Печальна історія..
і напевно як і всі листи дуже особисто і щиро.
Плюсую. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
24.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди