Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.10.2013 01:11Оповідання
Мелодрама  Фантастика  
10000
Для дорослих (18+)
© Ірина Червінська-Мандич

Ключик

частина 2
Ірина Червінська-Мандич
Опубліковано 23.10.2013 / 19910

Вода зовсім вистигла. Невже я заснула?

Відкрутила тремтячими руками гарячу воду, та з крана не пролилось ні краплі.

Так уже повелось в цьому містечку, що з настанням холодів найпершими на них реагують старі стальні трубопроводи в підвалах будівель. Реагують свищами і тріщинами різного калібру, прорваними прокладками на фланцевих з’єднаннях, бригадами сантехніків в засмальцьованих спецівках у сирих підвалах та балонами з карбідом біля під’їздів. А також багатогодинною відсутністю води.

Довелося вилізти з літеплої ванни, накинути махровий китайський халат на мокре тіло і босоніж почалапати у спальню. Гардеробна посміхнулась різнобарв’ям одягу і лавандовим ароматом засобу від молі. У відповідь я зосереджено примружила очі і впевненою рукою дістала звідти джинси і теплий светр.

Сніг скрипів під ногами, як незмащені колеса старого воза. Ліхтарне світло розсипало під ноги діаманти. І як тільки люди не розуміють, яке шалене багатство чекає на них тихими зимовими вечорами серед пустоти вулиць? Його тоді можна набирати пригорщами, втрамбовувати в поліетиленові пакети і нести через ціле місто додому, щоб сховати потім в білій шафі на кухні під назвою холодильник. Або ж просто впасти на нього і довго лежати, та, незважаючи на те, що стовпчик термометра опустився нижче плінтуса, наново відкривати зірки на небі, даючи їм чудернацькі назви. Потім розповідати всім друзям і знайомим, що відчула себе в ту хвилину другим дядечком Скруджем, який любив пірнати в морі золота. А, може, просто так, лежачи горілиць в снігових діамантах, видивлятися ніч, що чорною кішкою розляглась на цілий обрій. Уявити себе на дні човна, який легенько погойдується на хвилях котрогось з океанів…


* * *

 

Море вивергнуло мене, наче якийсь непотріб чи отруту. Я виявилась для нього не настільки смачною, щоб воно змогло отак запросто з’їсти мене на обід.

Не пам’ятаю, скільки пролежала на мокрому піску і як вдалося звільнити від пут руки та очі. Не пам’ятаю навіть, як мене викинуло з припливом на берег. І добре, що в цих водах не водяться акули, а то неодмінно б не відмовились полакомитися свіжиною. Зате –безліч дельфінів.

Дельфіни. Вони бавились моїм тілом, як надувним м’ячиком, перекидаючи зі спини на спину. Гладкі, сірі і мокрі, вони стали спасінням від безглуздої смерті, котра ще декілька десятків хвилин тому нахабно дивилась у вічі довгою прямою дошкою, що звисала за борт піратської шхуни.

Мокрий пісок панцирем обліпив тіло, посклеював пасма волосся в тугі дреди, забився в рот і ніздрі. Але краще липкий пісок, ніж товща води.

Де я? Вочевидь, це була райська місцина. Довга коса піщаного берега різко змінювалась непролазними тропічними джунглями. Чи водяться там тигри й ведмеді? З  іншого боку водночас і в зелень лісу, і розлогість морської води врізались сірою масою каменю величні скелі. Зовсім близько за тими скелями гуркотів грім, їдучи в мій бік на великій брудно-синій колісниці хмар.

Тропічний шторм хльостав по обличчю й по плечах. Щедро поливав водою, змиваючи зі шкіри пісок і сіль океану. Я сховалася під невеликим виступом скелі, наче мишка, що забилась в нірку, втікаючи від кота, і хапала дрижаки чи то від страху, чи то від холоду.

Та до мене ще не дійшло розуміння того, що це може бути безлюдний острів, котрий запросто може бути заселений цілою купою хижаків з гострими зубами. Що уникнувши долі потопельника, натомість можу вмерти щонайменше голодною смертю. В ту мить я відчула себе Робінзоном Крузо. Тільки в мене не було свого П’ятниці.

Гроза трохи похуліганила і покотилася далі. До берега прибило уламки якогось корабля і навіть чийсь невеликий рундук. Я не мала охоти марудитись із допотопним замком, тому просто збила його каменем. В ящику були якісь ділові угоди, одяг, кресало і пляшка рому. Папери придались для розпалу вогнища, одяг і спиртне – за призначенням. Солодке сп’яніння вклало мене біля теплої гриви вогню і приспало, як невинне дитя…

 

* * *

 

Ліфт чемно відрахував вісім поверхів і відкрив пащеку дверей, випускаючи мене назовні зі своєї утроби. Ґудзик дзвінка байдуже дивився чорним оком. За дверима металічно залунала різдвяна мелодія з американських фільмів про щасливий Новий рік.

І нічого. Нуль без патичка. Лиш голодний кіт нявчав під дверима. Протяжно так і жалібно.

Начхавши на всі пристойності і закони недоторканості приватного житла, дістаю маленький блискучий ключик і відчиняю нові під-броньовані двері.

Темрява вдарила в очі, тиша – у вуха. Руда котяча маса безцеремонно тупцяла лапами по шкіряних черевиках. У вітальні одиноко блимав монітором не вимкнутий комп’ютер. Цікавість переважила над страхом прочитати щось не те в свіжих листах електронної пошти.

«Ти вже нагодував свою ненажерливу корову черговою байкою? А  то ще її підозр і розбору польотів нам не вистачало.» Підпис якоїсь там особи жіночого роду і нинішня дата.

З поступовим прочитанням попередніх повідомлень клацання комп’ютерного маніпулятора щоразу більше нагадувало громову луну.

«Вчорашня ніч була казковою. Таку ейфорію описують тільки в романах. Ти просто сексуальний монстр! Цілую.»

«Я чекаю тебе там само і в тому ж прозорому пеньюарі, що й завжди, мій березневий котяро. Не  забудь вимкнути телефон, бо вона нам знов не дасть спокійно розважитись. Я вже тебе хочу!»

«Я прочитала анкету. Мені сподобалась твоя фотка. Ти на ній просто дивовижний в тому чорному костюмі (який я вибирала власноруч для співбесіди три місяці тому). Тобі страшенно личить офіційний стиль (ще б він не личив менеджеру середньої ланки з непомірно великими амбіціями з провінційно-забитого містечка О.). але в тебе, мабуть, хтось є. Відпиши мені, будь-ласка.»

« Як добре, що ти одинокий (брехло!). Я теж самотня (шльондра!). Висилаю фото і маю надію, що сподобаюсь такому красеню ( таки курва!).»

В наступному повідомленні переді мною красувалась фігурова білявка з блакитними очима, галімо-вульгарним макіяжем і вбранням та досить стандартною зовнішністю. Сердито, дешево і доступно.

«О, я добре знаю цей кабак (дійсно дешево). Мені вже терпці вриваються почути твій голос в реалі, а не тільки в Skypi. Обіцяю не розчарувати тебе на першому ж побаченні. Зі мною теж можна гарно провести час (…?), бо я всебічно розвинена особа і багато чим цікавлюсь (Кама Сутрою на ніч?). Побачимось.» Дата і підпис.

Раптом пригадала собі той вечір. Спочатку були відбрішки про відрядження в обласний центр, а потім до глибокої ночі вимкнутий телефон. Невже одноденні відрядження обов’язково тривають так допізна?

Це повторювалось майже систематично, двічі на тиждень. Майже домашні справи, майже сабантуй з друзями, майже корпоративна вечірка, майже далека поїздка, майже, майже, майже…

Треба визнати – як мішком по голові.

Я знала, де знаходиться запасна пачка цигарок і запальничка.

Я не палила два роки.

Але це вже занадто.

На нещастя старого вилинялого килимового покриття, я не знайшла попільнички. Попіл з цигарки просто і тупо сипався на підлогу.

Мені більше нічого тут ловити.

Я теж забула вимкнути комп`ютер.

Прийшов  час вимикнутого телефона…


* * *

 

Я прокинулась в чужому ліжку в незнайомій кімнаті і… налякалась. Зіщулившись під м`якою периною, помітила, що вона до всього того ще й була голою.

Нічого не розумію. Я ж засинала на піску  біля вогнища, а не тут…

Це вже було щось нереальне і божевільне. Ущипнула себе за руку – болить. Значить не досить з мене було смердючих піратів, солоного моря, тропічного шторму і міцнющого рому. А тут що?

Підібгавши під себе ноги, якнайсильніше замоталась у ковдру і почала розглядати своє нове пристановище. Типові побілені стіни і стеля з типовою ліпниною. Напрочуд звичайне арочне вікно в стилі бароко. Непристойно велике дзеркало навпроти ліжка, старовинний годинник над каміном і крісло-гойдалка. Не вистачало тільки Шерлока Холмса з люлькою та доктора Ватсона з палицею.

В животі загули труби, застукали барабани. Шлунок зсудомило так, що мало не вилізли очі. Нестерпно хотілося чогось схожого на людську їжу.

Наче в казці, прочинились двері і в кімнату з тацею в руках… увійшов чоловік невисокого зросту (десь такого ж, як і я) приємної зовнішності з дуже стурбованим виразом обличчя. Я ще сильніше втиснулась в ліжко.

Він поставив тацю на невеликий столик біля ліжка. В білій чашці парувала запашна чорна кава. Нарешті карі очі на стурбованому обличчі помітили, що я вже не сплю.

- Ти вже оговталась? – Рука торкнулася чола. – Де ж ти була? Я все обшукав, де тільки не був. Півроку не отримав від тебе ніякої звістки. Аж, нарешті, діти служниць знаходять моє сонце спляче на пляжі в чужому одязі, ще й п’яну, як чіп.

Від несподіванки у мене відвисла щелепа. Я хотіла заперечити, якось виправдатись, сказати, що взагалі навіть не знаю, хто він такий. Проте знов ні пари з уст. А чоловік вів далі.

- Не смій більше так чинити зі мною! Навіщо ти тоді втекла? Куди? Чи тобі не сподобалась та весільна сукня? Її ж для тебе шили найкращі шевці  столиці. Обручки? Ювелір переконував, що за все своє життя в нього не вдавалось такої краси. Церемонія? Але ж ти завжди хотіла обвінчатись в тому старовинному соборі, і щоб килимова доріжка була усипана білими ліліями, аромат яких ти просто обожнюєш. Будинок? Я більше ніколи не прийматиму без твого відома таких рішень.

Він сів біля мене на ліжко. Ніжно забрав розпатлані кучері з чола.

- Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся, як боюся, що колись ти знов зникнеш з мого життя, як тоді, але тепер вже назавжди. Ти ж знаєш, що я просто тебе люблю, - хрипота голосу заворожувала, присипляла, проганяла напругу в кінцівках.

Я заплющила очі, повністю видихнула з себе все пережите з повітрям легень і, відчувши смак його уст, анітрохи не здивувалась…


* * *

 

- Дівчино, ви щось загубили, - чоловічий голос з родзинкою ледь вловимої хрипоти повернув мене на землю. Я йшла через сніг і мені в голові не вкладалось моє сьогодення. І справа навіть не в тих безглуздих повідомленнях і тих брехнях. І навіть не в тім, що з життя випав ще один зимовий день, що вже годину блукаю містом і не можу ніяк спинитись, аби бодай подивитися, де перебуваю. Що в містечку з`явився  черговий недоумок, який вважає себе другим Чикатилом, та я його зовсім не боюсь. Тепер.

- Дівчино, ви щось загубили.

Очі були карими і дуже теплими, погляд зігрівав зсередини.

На чорній шкірі рукавиці лежав блискучий ключик від дверей мого минулого нещастя.

- Можете його викинути. Він мені більше не знадобиться.

- Ви добре подумали?

Я кивнула. Через секунду ключ лежав десь глибоко в грудневому снігу.

- У вас дуже сумні очі. Щось трапилось?

- Сьогодні я поховала себе.

- Значить, прийшла пора народжуватись знову. Ви любите чорну каву?

- Я її просто обожнюю.

Він виявився невисокого зросту. Десь приблизно такого ж, як і я.

Калуш. 24 – 25.11. 2008 р
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.10.2013 Проза / Оповідання
Ключик (частина 1)
23.10.2013 Поезії / Філософський вірш
Щоб ніколи тобі не доводилось знати
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Оповідання Фантастика
29.04.2015 © Двірний Сергій
Волосся (light)
23.10.2013
Ключик (частина 2)
15.10.2013 © Ника Жикол
Путешествие в туннеле
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 76  Коментарів:
Тематика: Проза, оповідання, теплий светр, берег, дрижаки, темрява, прокинулась, загубили, зимовий день
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +40
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
27.03.2012 © Микола Щасливий
03.12.2011 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди