Пропускаю крізь себе осінь...
Пропускаю крізь себе осінь:
Невгамовну таку, шалену.
Я такої не бачив досі...
Став у книзі листком із клену.
Пропускатиму скоро зиму
І на чистім листку паперу
Листопаду віднайду риму:
Снігом випавши в атмосферу.
Пропускав я крізь себе весну,
А вона у мені померла.
Народився й весна воскресла,
Коли скреснув (я - сніг) з Говерли.
Припускаю, як прийде літо,
То слова стануть перевеслом...
Вільний простір між строф і літер:
Чистий аркуш я! Значить - чесний!
Пропускаю крізь себе осінь...
