28.10.2013 19:38
Без обмежень
485 views
Rating 5 | 1 users
 © Наташа Максимец

ПАРК "ОЛЕКСАНДРІЯ"

Мені здається, що осінь приходить ще в серпні. Раптом бачиш, що сонце стало не таке рішуче і настирне, тіні не такі чіткі й контрастні, а трава висушена за літо безжалісною спекою, пожовтіла, втратила соковиту пружність і сухо потріскує під ногами. Але найголовніше – в повітрі з’являється особливий ледь-ледь вловимий солодкувато-медовий запах. І буває він тільки в серпні. Його ніби й немає, а повіє легенький вітерець, і вловлюєш шляхетний і стриманий запах деревію, гіркуватий – полину, такий, що повертає в дитинство – нагідок, солодкувато-п’янкий чебрецю, а ще ромашок, заячої морковки, солодки... 



Зайдеш у будинок і навіть там відчуваєш перший дотик осені. Сонячні промені, приглушені й нерішучі, проникають в кімнату. Вони зачіпаються за гілки бузку, що росте перед вікном, і падають на стіну химерними живими тінями, утворюючи дивне бузково-сонячне мереживо. Воно танцює, тріпочеться, весь час ніби поривається кудись, а ще наповнює кімнату смутком. Він заповзає в усі закутки, проникає в душу і ніби звучить нестерпно-тоскно обірваною на високій мінорній ноті струною. Це прощання з літом і перехід в інший стан, в осінь. І від цього так сумно… 


Потім прийде й вона – осінь. Владно увійде в широко розчинені двері та ще здивує всіх розмаїттям сміливих кольорів. Вона милуватиме зір, чаруватиме красою й буде вражати своєю багатоликістю. 




А для мене восени є незвичайний період. Це коли осінь наближається до зими й скидає свої золоте вбрання. Тоді ноги самі собою ведуть мене в Олександрійський парк . А там на перетині трьох стежин є особливе місце. Треба стати обличчям до заходу, тоді праворуч вдалині видно, як біліє будинок садівника графині Олександри Він ніби віддалився від сьогодення у своїй красі та величі.


Ось тут на цьому місці і треба дочекатися , коли сонце, пройшовши більшу частину свого денного шляху, ніби зупиниться на кілька хвилин, щоб потім швиденько закотитись за горизонт. Тоді відкривається незвичайна картина. На тлі пастельних, переважно коричневих і жовтуватих кольорів чітко вимальовуються чорні стовбури дерев. Вони вже без листя і їхні віти вигинаються та переплітаються в пластичному танку, створюючи враження живої, але казкової, неземної у своїй красі графіки. Все це, зігріте останнім сонячним промінням, дихає таким теплим спокоєм і затишком, що здається магічним і таким, що живе окремо від решти парку. Тут особливий стан, особливий настрій. І триває він всього кілька хвилин. Повністю описати його, вмістити в слова просто неможливо. Цей стан треба відчути. 


З часом, як сонце схиляється все нижче і нижче, а потім і зовсім опускається за горизонт, цей казковий магічний стан зникає, все знову стає звичайним і реальним, хіба що запах прілого осіннього листя все ще нагадує про нього. Отак і людське життя. Є в ньому і свої пори року, і різні кольори, і казкові неповторні моменти. Не пропусти їх,і вони зроблять тебе багатшим і щасливішим. А може, і трішки мудрішим....



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Мініатюра

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Стихотворение "Теряюсь" | Наташа Максимец». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Мініатюра "Шосте чуття" | Наташа Максимец». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Наташа Максимец.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.10.2013 23:38  © ... => Оля Стасюк 

дякую.... Щиро!!! 

 28.10.2013 22:38  Оля Стасюк 

прочитала повністю - і застигла) такі класні метафори! звісно, не все ідеально - але ж, коли ідеально, так нецікаво, правда? Конкретні зауваження хіба що до жанру - це чи то есе, чи то нарис, але надто велике для мініатюри. Знову ж, це лише моя суб`єктивна точка зору. Щодо того, що особливо сподобалося - світло, що "тріпочеться" - це саме те, що ввібрало у себе не лише гру сонячних променів, а й їхній танець, переміну, мерехтіння, і мені стало навіть дивно, що таке просте і звичайне порівняння(з одного боку!) і таке вишукане(з іншого!) не спадало мені на думку жодного разу. Пишіть, пишіть обов`язково!
Пост Скріптум. Знаєте, серпень справді медовий. Для мене медовим є ще трохи кінець липня. Може, не з такою мінорною нотою, але все ж.... 

Публікації автора Наташа Максимец

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо