Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.11.2013 13:45Новела
 
10000
Без обмежень
© Аліна Голик

Доля неписана

Аліна Голик
Опубліковано 12.11.2013 / 20310

     Тихо. Ніжним серпанком упав на землю осінній туман. І затремтіло кришталеве повітря, мов мережане павутиння від поцілунку бешкетливого вітру. Жовті килими розіслалися в ще молодому, та досить змужнілому для чергової осені сосновому лісі. Височенні шумливі сосни у яскравих смарагдових одежах, котрі щонайкраще підкреслювали їх стрункий стан, полохливо перешіптувалися між собою, боячись потривожити гомінливими розмовами одинокого підстаркуватого дуба. Мов гордовиті молодиці вихвалялися вони одна перед одою своїм новопридбаним одноманітним намистом із молодих засмолених шишок. Часом, псевдо намистини випадали з їхніх пазух і бухкалися на прілу землю. Обурюючись несподіваною втратою, сосни гучно і невдоволено шуміли. А потім приходив спокій.

          В лісі задушливо, але так приємно пахло живицею і колишнім теплом. Його обірвані часточки хаотично  западали в душу і осідали там  повільно, ніби гарячий мул в розбурханій літній річці. Де-не-де виднілися зелені сліди бувшого літа, в поспіху залишені босими ногами.

 

 

             Ніжна й невимушена, вона ішла овіяна ранішньою свіжістю і сосновим духом, з тліючою надією, що неупинно згасала, обпікши пекельним вогнем все нутро.

       — Христю-ю-ю! – доносилося журливо поодиноким згуком з глибин незнищенної пам’яті.

           —  Христю-ю-ю! – протяжно пошіптували стривожені поривами дерева.

      Христя…Так лагідно кликав дівчину її кароокий Олексій, її колишня любов, яка викарбувала на серці тяжкими гранітними буквами цілий роман, залишивши на ньому свіжий штамп із страшним вироком «Кінець». І це тавро, це трикляте тавро здавалося дівчині найжорстокішим злочином, що тільки могло здійснити життя. Воно зламало колись міцні греблі Христининого непохитного спокою і навернуло на очі дві срібні краплини гіркої муки.

       Дівчина прямувала до любого пагорба, утиканого молодими сосонками. Ці пухнасто-колючі деревця надавали йому вигляду велетенського сплячого їжака. Пишні кущі хапали в обійми знайому фігуру, але вона відсапувалася, мовляв ніколи. Христя знала, куди йде і не бажала спинятися. Сьогодні в її душі панувала особлива буря. Знайшовши приховану стежину, спинилась. Її охопив сум. Та не через втрачене кохання чи інші буденні тривоги. Ні-ні! Це був приємний сум, навіяний золотою порою. З-за хмар несміливо виглянуло сонце і цілувало дівчині обличчя, руки, а вона ніби не помічала цього. Христя підіймалася на вершину. А там пахучі трави вже зачекалися її, сплівшись у мрійливе ложе. Лягла. Зверху розкинулася блакитна глибочінь, де перші пташині ключі відправлялися на південь, чіпляючи крилами пухкі хмари.

           — Христю-ю-ю! - все чулося дівчині з безмежної височі. І вона печально усміхалася.

      Довго ніжила своє юне тіло у блідо-зелених постелях. Потім знову йшла кудись. Навіть не  йшла – пливла, мов би та лебедиця  по тихому озері.

 

 

        День досягнув зеніту, і зеніту досягло життя.

        По годині сиділа Христя у затінку древнього дуба. В голові у неї розгорнулося плетиво, виткане з думок про нього. Схилила голову на оголені коліна і важко зітнула.

         —  Олексій…Я любила його, чуєш мене, дубе, любила! Не знаю ким був той хлопець: небесним янголом чи посланцем від диявола, та він окрилив мене. І  я літала, ніби та пташина, що тільки освоїла політ. Я кохала як вперше, і він мене любив! Це знаю напевне. Бо ж очі не можуть брехати. Тим паче його. А ті сильні руки, до кінчиків пальців пройняті ніжністю, полоняли мене в найтепліших обіймах. Ох! Від єдиного дотику я тремтіла, мов осика.

Він був вищий мене і я тягнулася до нього. І дотягнулася, а потім упала…Впала на самісіньке дно, коли сказав, що іншу вже любить. Та я возвишала його і надалі, бо мала відчуття ніби з дитинства знайомий мені той образ, та душа. Щось в голові  бриніло і кричало, що повернеться мій Олексій. Завжди повертався….

     Ти знаєш, дубе, рік минув. Не вернувся. Женився…А на прощання годинника подарував і сам мені на руку надягнув.

 

 

    Досить часу промайнуло від тої сповіді. Христя рідше навідувалася до лісу, а згодом і зовсім перестала. Не було коли. Велике місто забрало її у свій бурхливий вир. Там дівчина  полишила назавжди переживання колишні.

 

 

          Христя поверталася додому. На станцію метро прибув потяг. Відчинилися двері і вона вийшла з вагону.

       — Перепрошую, - долинуло до слуху. На станції більше нікого не було, значить кличуть її. Обернулася.

       — Перепрошую! Не підкажете, котра година?–поспішно доганяв Христю солідний мужчина в чорному строгому костюмі.

    — Хм.… А вам годинників навколо мало? Двадцять друга п’ятдесят сім, - кинула невдоволено, напівгордо.

         — Дякую.… Знаю, достатньо, але я хотів поглянути на ваш.

         — Мій?! – здивовано.

         — Так, так. Не сприйміть за вульгарність. Ваша тендітна ручка, яку прикрашає цей ажурний годинник, здалася мені доволі знайомою, ніби вона вже обіймала мене колись.

        — Знайомою….Обіймала... – насмішливо пробурмотіла собі під ніс Христя.

          — Що, що? Вибачте, не розчув, - перепитав чоловік.

          — Минувшість.

          — Не зрозумів, - схвильовано вглядався він у Христинин вид.

          — Це я – ваша минувшість. Ха-ха! Не впізнаєте? І ви думаєте, я повірю у цю казку з часом?

      — Зачекайте! Ці блакитні, мов океан оченята, проникливий погляд… Ваші уста, ваші вогняні уста! Ах! Впізнав…

 

 

           Шуміли голосно сосни. Тепер не боялися потривожити старого дуба. Нема його – зрубали. Пагорб, відростивши собі щетину, став справжнім богатирем, а трави на вершечку мало не діставали до неба.

           Кажуть: все, що відбувається - відбувається на краще. Доля ж таки неписана.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.10.2013 Поезії / Ліричний вірш
І ніч. І темінь. Й зірвана стежина...
21.12.2013 Поезії / Ліричний вірш
Persona non grata
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела
26.11.2013 © Олена Вишневська
Почуття в банальних фразах
12.11.2013
Доля неписана
24.10.2013 © Деркачова Ольга
Повидло з яблук
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 274  Коментарів: 10
Тематика: Проза, новела, сосни, ліс, Христя, колишня любов, втрачене кохання, дуб, кохала, доля
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.11.2013 23:11  © ... для Каранда Галина 

Дуже вам дякую

 17.11.2013 17:31  Тетяна Чорновіл для © ... 

Приєднуюсь до привітання! )))
Щастя Вам, здоров"я, кохання! Нехай Ваша ліра не вмовкає навіть вночі! На заздрість невдячним сусідам! )))
А торт уже можна їсти? 

 17.11.2013 17:14  Каранда Галина для © ... 
 12.11.2013 18:09  © ... для Олена Вишневська 

Дякую ще раз. Дуже приємно, що вам сподобалося) 

 12.11.2013 17:59  Олена Вишневська для © ... 

Це не критика, просто якось так сприйнялось, хоч і зрозуміло, що то була за зутріч, але хочеться більшого насичення почуттів, які тримають протягом усього твору. А взагалі мені дуже сподобалося, чуттєво і проникливо... Люблю таке ))) 

 12.11.2013 17:57  © ... 

* не зачепив 

 12.11.2013 17:52  © ... для Володимир Пірнач 

Дякую. Саме це я і намагалася пердати)
Бо стиль сучасної літератури поки що не зачіпила мене за душу. 

 12.11.2013 17:14  Володимир Пірнач для © ... 

Таке враження, що прочитав диктант :)
Це не образа, не подумайте, просто стиль, ніби 19-те сторіччя..
Гарно написано.
Плюсую. 

 12.11.2013 16:56  © ... для Олена Вишневська 

Дякую. Допрацюю. 

 12.11.2013 16:09  Олена Вишневська 

Цікаво читалося, захопило, а от кінцівка якась "зіжмакана"... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
17.04.2013 © Тетяна Белімова
06.01.2012 © Т. Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди