Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.11.2013 13:52Есе
Для дорослих  Про село  Про час  
70000
Без обмежень
© Арсеній Троян

Пам`ятник невідомому Пушкіну

Арсеній Троян
Опубліковано 12.11.2013 / 20316

Я ніколи не любив пам’ятників. Мені вони здавались мерцями, замурованими в граніт чи в що їх там мурують, ба навіть гірше-ніж-мерцями — померлих хоч ховають подалі від очей у зручні труни, а ці всі «леніни» та тому подібні стоять у всіх на виду.

Проте мені не те, що сподобався, але якось врізався у свідомість пам’ятник, який розташований на теренах мого рідного села. Це пам’ятник Невідомому Солдатові, звичайний архетип радянської влади, такий же кам’яний і байдужий, як душі верховних партійних керівників, зліплений по шаблону, як і меморіал, плити з іменами співвітчизників, що воювали, і бетонна стіна з сатанинською зіркою в середині. Таких «шедеврів архітектури» сотні і сотні по колишньому «єдиному і нєдєлімому» (так же називали СРСР?), його навіть і описувати нудно — кількаметрова бетонна кукурудзина, з грубо обтесаними контурами тілами, в яких лише зблизька можна впізнати людину; на голові — квадратна каска, в правій «руці» — прямокутний автомат. Кам’яний погляд чомусь без зіниць байдуже дивиться кудись на людські огороди, ніби видивляючись, чи зорані вони, чи ні.

Незважаючи на ту військово-попедоносну помпезність, яку насаджувала агітація за часів СРСР, ніхто не називав це пам’ятник тими героїчними іменами, що лунали з численних травневих та жовтневих лінійок типу «пам’ятник героям-визволителям» і тому подібне. Та чи лунали? Одним словом, героїка ніяк не вписувалась в навколишнє сарайно-гаражне середовище, і означений пам’ятник із самих початків свого існування став називатися «Пушкіним».

Чим заслужив відомий російський письменник таку честь досі є загадкою, проте таке ім’я за пам’ятником закріпилось навічно. Можливо жителі села були такими заядлими «фанатами» російської літератури? Це дивне питання, навіть якщо зважати на наявність у селі двох учительок російської мови та літератури, які ніяк не могли прищепити сильну любов своїм співмешканцям до російської поезії.

Звісно, назва «Пушкін» стала реакцією відторгнення гвалтуючої радянської ідеології, завдяки чому неоковирна і чужа кам’яна потвора інтегрувалась у соціокультурне поле села в такому іронічно-грубуватому стилі. Село надало своїх функцій і меморіалу, і «Пушкіну», на якому пацанва грала у футбол порожніми бляшанками, бродили кози, грілись на сонці коти, а в теплі червеневі вечори сюди приїжджали з пивом і сємками гості з райцентру, щоб попити пива і погризти «сємок». Звісно, у відповідні дні проводились врочистості, але вони були не до вподоби жителям, бо на них завжди зганяли силою, говорили одне й те саме і не наливали.

Йшли роки, «Пушкін» байдуже бовтався на хвилях часу. Настали буремні дев’яності і на меморіалі дедалі більше почало з’являтись питущих компаній, у клумбах часто знаходили порожні пляшки і використані шприци. «Пушкін» на все це дивився байдуже кам’яним поглядом неіснуючих очей, він не міг дати цьому раду своїх прямокутним автоматом. Не міг він захистити не те, що меморіал, навіть і себе… 20 жовтня 1998 року о четвертій годині на територію меморіалу віроломно вдерлись самогонівсько-глибокоярівські «завхватчики». Це були три субчика з неблагополучних сімей і означених депресивних поселень: Вєнька Дирчик, Жолудь і Семен Петрович Калиберда. Останній, будучи хоч і не сповна розуму, але найстаршим серед цієї компашки спочатку відмовляв своїх «друзів» від їхніх задумів, але село, що потрапило в суворі умови 90-х, руйнувалось і потребувало руйнування. Після близько годинного перебування компанії на меморіалі, «Пушкін» скинув більшість фарби, в його боці був вибитий отвір, а на «автоматі» Жолудь (учень третього класу) без помилок написав загальновідоме нецензурне слово

Зараз пам’ятник Невідомому Солдату стоїть на своєму місці. Його вже років десять ніхто не руйнує, його кілька разів перефарбували, на меморіалі немає п’яних посиденьок, бо в селі відкрили кілька магазинів-кафе-тошнилівок із літніми кафе. Проте якщо ви спитаєте в котрогось із місцевих «Як знайти пам’ятник Невідомому Солдату?», на вас спочатку вирячать очі, будуть довго чухати потилицю, а потім скажуть: «А це ви «Пушкіна» шукаєте?».

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.10.2013 Публіцистика / Політика та суспільство
Про необхідність «зла»
10.06.2014 Проза / Есе
Раммштайн у Самогонівці
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Есе Про час
06.12.2013 © оксамит
Тепер тільки час
12.11.2013
Пам`ятник невідомому Пушкіну
07.11.2013 © Дарія Китайгородська
Крадії часу
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 7 (7+0+0+0+0)
Переглядів: 203  Коментарів: 8
Тематика: Проза, есе, пам’ятник Невідомому Солдатові, СРСР, автомат, помпезність, меморіал, врочистості, нецензурне слово
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.08.2016 16:55  Каранда Галина для © ... 

якось я це пропустила була...

в кожному селі є аналогічний пам’ятник і + якийсь "мужик в піджаке".

в моємо рідному селі стоїть пам’ятник куйбишеву. переконана, що всі, молодші 30-ти, кому не доводилося зі шкільних урочистих лінійок якогось чорта пертися класти до нього букет, уявлення не мають, що то за дядько. Так от, на хвилі декомунізації приїжджає в село якась комісія, мов, треба цього комуняку валити. Ясно, що голові сільської ради лишній клопіт не в радість. Вона: "Та який куйбишев??? це пам’ятник першому директору нашого бувшого радгоспу. ім’яреку... Ось самі дивіться" - і показує фотку того самого першого директора... піди відрізни фейс на старій фотці від стандартного пам’ятника))). поки стоїть дядько...

 12.11.2013 17:33  © ... для Володимир Пірнач 

Правильний текст) 

 12.11.2013 17:02  Володимир Пірнач для © ... 

Гарний текст, дуже зайшов.

Навіть поділюся картинкою, яка мене дуже тішить :)


 12.11.2013 16:11  © ... для Суворий 

Еге ж, сірі кольори застійної епохи( 

 12.11.2013 16:09  Суворий 

Сподобалось... Соцреалізм в кольорі... 

 12.11.2013 16:06  © ... для Тетяна Белімова 

Такі пам`ятники і є мірилом "культури", а ставлення до них - це одна із реакцій на промивання мізків різними "вєлікімі пабєдами" та іншою лабудою. Я думаю, до пам`ятників у селі ставились краще, якби на них були увіковічнені люди, які реально щось зробили для села й України загалом, а не зліплений з неякісного бетону евфемерний образ радянського воїна-визволителя, який "визволяв" Україну від одних окупантів, щоб на ній спокійно могли жити інші 

 12.11.2013 13:47  іміз 

описана страшна реальність селянського і досі пострадянського сьогодення... 

 12.11.2013 13:35  Тетяна Белімова для © ... 

Мені здається, ваш твір свідчить про загальну суспільну бездуховність і деградацію. Адже саме пам`ятники (від слова пам`ять), меморіали, інші знаки і означення чогось минувшого і важливого для історії - їхній стан і ставлення до них оточуючих і є мірилом культури. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2014 © СвітЛана
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди