Кричать думки…
Кричать думки щораз гучніше.
Я вуха затуляю, а вони
Стають від цього ще лункіші,
Заповнюють собою навіть сни.
Мені від них нема спасіння:
Наскрізним болем сотні тисяч дір,
Розлогістю свого коріння,
Мов путами - мережею зневір
Рояться невблаганні думи.
Знетямлююсь від їх осиних жал...
Лягли віршо-рядки на струни
І вщух на час якийсь думок тих шал.
