21.11.2013 13:49
для всіх
226
    
  3 | 3  
 © Маргарита Проніна

Корозія міста

Корозія доїдає місто.

На все про все – небагато часу.

А потім – знову руїни

І витрушування запасів.

Місто міняє лиця,

Втомлене – на ошатне,

Ніколи йому не спиться

Крізь життя марнотратне.

А я сидітиму біля річки Либідь,

Добре, що їй не знати історії,

Читатиму книгу про сіру сирість,

Вірші виживають – як мікросповіді.

Міняється… Гоне вітри за далечі

Місто больне наїжачилось лускою,

«Вибач нам нашу огиду до калічів…», -

Просить Тереза, втираючись хусткою.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.11.2013 17:04  © ... => Марієчка Коваль 

Якось у мене не виходить писати щось веселе, як не силкуюсь. Напевно, сумні констатації виводять мене на творчість, роздум, а все інше-не фіксується, а більше-проживається просто.

 22.11.2013 16:41  Тетяна Белімова => © 

Про Либідь сильно... Сирець теж у подібному жалюгідному стані колектора...

 22.11.2013 01:18  Марієчка Коваль 

відчувається сум у ваших творах, геть жаль чомусь не так місто. як відчуття оці такі. чому і як.

 21.11.2013 16:41  Тетяна Чорновіл => © 

Болючий вірш! Сама переймаюся нещасною долею Либідь! Духовна каліч призводить до калічі планети...

 21.11.2013 09:05  Деркач Олександр 

цікаво...

 21.11.2013 02:51  Каранда Галина 

сподобалося витрушування запасів і огида до калічів.