Акварелями сірих дощів
Акварелями сірих дощів
Розмальовує осінь пейзажі,
Перехожих сумні персонажі
У накидках безликих плащів
Розгубились між тисяч слідів.
Віддзеркалюються у калюжах
Їхні погляди дикі й байдужі.
Потягнуся назустріч дощу,
Хай змиває байдужість з обличчя,
Де ти є? Свою мрію покличу.
Парасольку з долоні впущу,
Русу косу свою розпущу,
І з танком дощовим ейфорії
Я віддамся у руки стихії.
І на крилах свого божевілля
Дотягнусь до небесного схилу,
А із льону хмаринок вітрила,
Рясно скроплені диво чар-зіллям,
/Ну, а як же тут без ворожіння?/
Віднесуть мій корабель до тебе.
Раптом погляд піднімеш до неба?
Не лякайся, не відьма я, милий,
Просто подруга осінь-чаклунка
Змила втому з душі срібним трунком,
І окрилила думи безсилі…
Геть відкину я сірі чорнила!
Скажеш, жінка й природа мінливі?
Ну то й що? Хай дощить! Я – щаслива…
21 листопада 2013 р.
