26.11.2013 00:42
Без обмежень
273 views
Rating 5 | 5 users
 © Франко Іван

Каменярі

Я бачив дивний сон.

Немов передо мною

Безмiрна, та пуста, i дика площина

I я, прикований ланцем залiзним, стою

Пiд височенною гранiтною скалою, 

А далi тисячi таких самих, як я.


У кожного чоло життя i жаль порили, 

I в оцi кожного горить любовi жар, 

I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили, 

I плечi кожного додолу ся схилили, 

Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.


У кожного в руках тяжкий залiзний молот

I голос сильний нам згори, як грiм, гримить:

"Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод

Не спинить вас!

Зносiть i труд, i спрагу, й голод, 

Бо вам призначено скалу сесю розбить".


I всi ми, як один, пiдняли вгору руки, 

I тисяч молотiв о камiнь загуло, 

I в тисячнi боки розприскалися штуки

Та вiдривки скали; ми з силою розпуки

Раз по раз гримали о кам`яне чоло.


Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, 

Так нашi молоти гримiли раз у раз;

I п`ядь за п`ядею ми мiсця здобували;

Хоч не одного там калiчили тi скали, 

Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.


I кожний з нас те знав, що слави нам не буде, 

Нi пам`ятi в людей за сей кривавий труд, 

Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди, 

Як ми проб`єм її та вирiвняєм всюди, 

Як нашi костi тут пiд нею зогниють.


Та слави людської зовсiм ми не бажали, 

Бо не герої ми i не богатирi.

Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли

На себе пута. Ми рабами волi стали:

На шляху поступу ми лиш каменярi.


I всi ми вiрили, що своїми руками

Розiб`ємо скалу, роздробимо гранiт, 

Що кров`ю власною i власними кiстками

Твердий змуруємо гостинець i за нами

Прийде нове життя, добро нове у свiт.


I знали ми, що там далеко десь у свiтi, 

Який ми кинули для працi, поту й пут, 

За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти, 

Що други й недруги, гнiвнiї та сердитi, 

I нас, i намiр наш, i дiло те кленуть.


Ми знали се, i в нас не раз душа болiла, 

I серце рвалося, i груди жаль стискав;

Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла, 

Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла, 

I молота нiхто iз рук не випускав.


Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай проклятi ми i свiтом позабутi!

Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi, 

I щастя всiх прийде по наших аж кiстках.

 1878



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш, Про волю

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Вірш "Любіть Україну" | Сосюра Володимир». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вірш "Стоїть в селі Суботові" | Шевченко Тарас». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Суворий.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.11.2013 00:43  © ... Закріплений коментар
 26.11.2014 19:20  Люлька Ніна => © 

Генії відчувають і пророчать на всі віки. 

 26.11.2013 20:09  Марієчка Коваль 

інколи вбиває мене оця цитата зверху Слово, чом ти не твердая криця, що серед бою іскриться, ... меч... і т. д. які ж ми дурні люди, коли тільки кров ю і премо. Ну це не лише укр. понятно я маю на увазі. Сумно. 

 26.11.2013 11:24  Ірина Затинейко-Миха... 

АКТУАЛЬНО! ПРОРОЧО! СУЧАСНО! 

 26.11.2013 10:56  ГАННА КОНАЗЮК 

Ото провидець... У Великих людей прагнення були однакові щодо долі України, яка по суті ніколи не змінювалась... 

 26.11.2013 10:56  Тетяна Ільніцька 
 26.11.2013 10:54  Тетяна Ільніцька => ГАННА КОНАЗЮК 

Це точно! Ви знаєте, на ці слова є ж пісня! Вона дуже популярна на Західній Україні, сприймається майже як народна. Не знаю, чи ви чули? 

 26.11.2013 10:52  ГАННА КОНАЗЮК => Тетяна Ільніцька 

Ніби Іван Франко з нами на порталі і під впливом подій написав свій геніальний твір... 

 26.11.2013 10:45  Тетяна Ільніцька 

ІВАН ФРАНКО "НЕ ПОРА"

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!

1880 

 26.11.2013 09:55  Лана => © 

Я тільки до половини пам"ятала. Перечитала, пригадалося. Дякую за вірш! 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо